Твір на тему "Трагедія українського народу у вирі братовбивчої війни за творчістю М.Косинки"

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Історія України протягом багатьох років була сповнена трагедіями, які мали для нашого народу, як правило, дуже важкі наслідки. Не менш трагічним було й ХХ століття, особливо його початок, коли після 1917 р. І для України виникла можливість здобути свою державність, до якої прагнули багаточисленне покоління. Визвольні змагання українців у 1917-1920 роках не увінчалися успіхом, бо обставини складалися так, що зовнішні вороги України чинили постійно перешкоди цьому, а сама Україна немала ще такої сильної армії, котра б могла оборонити її державність. Складні ситуації привели до того, що й самі українці часто опинялися по різні сторони барикад: одні воювали на боці більшовиків, а другі - в загонах Денікіна, ще інші були серед махновців. Звичайно, такі трагедії знайшли відображення в літературі, яка в образах і узагальненнях відтворила цей складний час.
Тема громадянської війни на Україні знайшла відображення в творчості багатьох письменників. Про всіх сказати неможливо, але, на мою думку, найбільш яскраво описано ці важливі події в художніх творах Ю. Яновського, М. Хвильового, У, Самчука, П. Тичини.
Автор славнозвісної збірки "Сонячні кларнети", саме в ній у поемі "Золотий гомін" , радісно вітаючи українську революцію, проголошував: "Я дужий народ, я -молодий!". В тій же збірці надруковано тетраптиз "Скорбна мати", де домінує зовсім інший настрій: тривога, біль за долю України та її народу, бо у 1918 р. На Україні вже лютувала смерть, багато було руїн та біди. В цей час склалась дуже складнв ситуація в розгортанні на Україні громадянської війни та революції. Скорбна мати - Мати Марія, котра проходить полем, бачить труп у житах, могили, а все це говорить про те, що "не буть ніколи раю у цім кривавім краю" І тому Марія
Не витримала суму,
Не витримала муки,-
Упала на обніжок,
Хрестом розп"явши руки!
Віра у майбутнє рідної землі звучить у поемі "Прометей", в кінці якої П. Тичина пише:
О не сумуй так страшно, Прометею:
за ніччю встає день, за ніччю день.
Трагедію матері, яка переживає за двох своїх синів, котрі воюють один проти одного, бо вихор громадянської війни закрутив їх так, що вони опинились по різні боки барикад, показує Микола Хвильовийу новелі "Мати". А в оповіданні "Солонський Яр" таке протистояння творить життя двох сімей, які на своїй рідній, українській землі не можуть знайти спільну мову, помиритися в такий складний час. Типову подію громадянської війни у своєму ранньому оповіданні "На золотих богів" відтворює Григорій Косинка. У ньому він описує, як вийшли захищати своє рідне село "старе й молоде". Кипить жорстокий бій, б"ється "червона селянська воля", боронить кров"ю свої оселі од армії "золотих богів", тобто від білогвардійців із золотими погонами. Кличе до бою Чубатенко, "летить, летить сонячною курявою Сенька-кулеметник і строчить умілою рукою по ворожих лавах..." Чуб на ньому, як "грива на вороному коні, розчісується на льоту вітром", в очах у нього "гартується залізо з кров"ю" Семени пішли з вилами і сокирами, а ворог налягає "стіною- муром". Запам"ятали односельці останній заклик ватажка -Чубатенка: "За погорілі наші хати, за кров братів і волю народу - вперед!". І, як у народних казках та думах, якась невідома сила "підняла помсту і- пішли:окропили білу гречку з лядами гарячою кров"ю, поцілували востаннє горби..." Ворог відступив. Але в цьому бою загинули Чубатенко і Сенька-кулеметник та багато інших героїв. Запалали села, дим розв"язався, озолотило сонце похмурі хмари і чорні руїни. "Цілі вулиці викошені вогнем-косою. Чорні повалені хати, щербаті повітки і все віками дбане добро, а в попелі тліє горе матері..."
З великим трагізмом письменник показує горе матері Сеньки-кулеметника, яка залишилася з трьома малими дітьми і оплакує старшого сина. Автор порівнює її з чайкою. Вона співає пісню, у якій її син постає в образі сивого голуба. Новела звучить яе героїчна дума, в якій народ сам оцінює подію біля села Медвина, виражаючи свою споконвічну думу про щастя, достаток, волю. Але поки всі переживають лише трагічні моменти і події: смерть, втрати, інші нещастя.
Трагічно і хвилююче показав громадянську війну на Україні Ю. Яновський у своєму романі "Вершники". Складні ситуації, пов"язані з політичною обстановкою, відтворені в новелі "Подвійне коло". У ній автор зумів показати цілу історичну епоху, розповівши про трагедію, яка сталася влітку 1914 року під Компаліївкою, де "лютували шаблі, і коні бігали без вершників, і Половці не пізнавали один одного, а з неба палило сонце". На полі бою зустрілися рідні брати: підпрапорщик російської армії Андрій, який командував загоном армії генерала Денікіна, патигорівець Оверко, махновець Панас і більшовик Іван. Будучи рідними братами, синами однієї матері, яка народжувала й ростила своїх синів не для загибелі, а для довгого щасливого віку, а сталося зовсім не так, як вона мріяла.
Трагічні події громадянської війни та української революції Ю. Яновський відображає й у іншому своєму романі - "Чотири шаблі". В образах чотирьох героїв - Марченка, Галата, Остюка, Шахая - показані ті складні дороги, якими йшов український народ у пошуках своєї волі. Не завжди ці дороги були правильними, але завжди герої твору хотіли знайти серед тих доріг ту, котра привела б їх батьківщину до ідеалу.
Дуже своєрідно, неповторно показано, як відгукнулася громадянська війна й національна революція в свідомості простих людей у романі-епопеї У. Самчука "Волинь". Спокійно й одноманітно жили Матвій Довбенко та його односельці, а також їхні предки протягом довгих років. часто вони навіть не усвідомлювали себе українцями, вважали, що належать до Росії, а землю свою сприймали, як споконвічно, майже російську. Але неспокійне ХХ століття збудило їхню свідомість, примусило перед самим собою поставити питання:" Хто ми такі?". І не тільки поставити це питання, але й дати на нього відповідь. І Матвій Довбенко, його односельці та рідні сини опиняються в самому центрі боротьби України за свою незалежність. Через їхнє село не один раз проходять фронти громадянської війни, мінялася влада в залежності від того, хто на даний час переміг. Родину Матвія, на жаль, не обійшло горе, його син Василь загинув за незалежність України.
Як бачимо, письменники не залишили без своєї уваги таку складну сторінку в історії України - роки громадянської війни. Багато про що не було змоги сказати, бо, крім цих митців, ще й в інших є цікаві сторінки на цю тему. Але чесні сини свого народу, якими були всі ті письменники, про яких говорилося, ніколи не закривали очі на правдиву історію України. Вони вірили що Україна, як птиця Фенікс, відродиться з попелу і займе нарешті належне їй місце в історії. У М. Рильського є такі слова про нашу вітчизну:
Сьогодні ще стоїть вона в вінку терновім,
Але вже сплетено лавровий їй вінок.
Хочеться вірити, що в цей вінок вплетено і зусилля того покоління, яке пережило трагедію громадянської війни на україні. 
Loading...
 
ПІДВАЛ САЙТУ