Loading...

Твір на тему: "Як нації вождя нема, тоді вожді її поети (Є. Маланюк)"

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Євген Маланюк... Знайоме і незнайоме ім'я. Знайоме - бо відкриваємо для себе його творчість, а незнайоме - бо півстоліття був забутий митець своєю Україною, її нащадками. Ми відкриваємо для себе поета, якого вважають поетом-борцем за українську державу, митця, який все своє життя роздумував над долею, історією й майбутнім України та українців, письменника, який жив і писав для України, хоча змушений був жити далеко від неї: 

Не треба ні паризьких бруків, 
Ні Праги вулиць просторих. 
Все сняться материні руки, 
Стара солома рідних стріх. 


Усе своє життя Є. Маланюк думав про Україну, а його вірші сповнені болем і смутком за рідним краєм. 
Поетичні пошуки відповіді на запитання, чому Україна не змогла утримати державність, чому так живуть українці - стали наскрізними для Є. Маланюка. Він добре знав загальну політичну й літературну ситуацію в Україні, знав, що митці слова шукали компромісів і з владою, і з власною совістю. Але Є. Маланюку в умовах еміграції важко було зрозуміти природу цих компромісів. І тому він закликав на весь голос боротися проти тоталітарної більшовицької ідеології. З одного боку, з вуст поета звучать слова прокляття і зневаги на адресу своїх земляків, а з іншого - слова духовної мобілізації на захист державницьких ідеалів. 
Євген Маланюк - поет, що не тільки порушував у своїх творах історико-політичні теми, але й намагався розв'язувати великі історичні проблеми, бачив помилки минулого: 

Не сперечатимусь: я син свого народу - 
Сліпця відвічного, каліки і раба... 

Є. Маланюк переконаний, що його народ раб, бо він народжений рабом. А якщо в країні немає вождя, який би повів народ до волі, до побудови незалежної держави, то він, поет, стане таким вождем і своїми творами будитиме свідомість свого народу: 

Прогаяли великі дні 
Скалічені й маленькі люде, 
Заслинили в ганьбу і бруд 
Велику віру - й на руїнах 
Отарою мандрує люд, 
Що мав зродити Україну... 


Поет розумів, що "перевдягання" самодержавного імперіалізму в комуністичні шати - це сутність неоімперіалістичної політики, а тому і вступив у політичну боротьбу, бо не хотів бачити Україну провінцією чи колонією будь-якої країни. Боліло серце митця за долю свого народу і України: 

Заспокоїти серце? Так чим же? Так як же? 
Научи мене співу Твоїх молитов! 
Не поможе ніхто. І не буде інакше. 
І з сльозами моїми змішаю питво. 
Що мені телефони - версалі - експреси? 
Нащо грім Аргентини, чудеса Ніагар?.. 
Сниться синя Синюха і верби над плесом, 
Вільний вітер Херсонщини, вітер-дударь. 

Євген Маланюк все своє життя закликав до духовного відродження української нації - нації з героїчним історичним минулим, великою і самобутньою культурою, до відродження державності і духовної повноцінності: 

Під небом чужої країни, 
В туманах осіннього сну, 
На вимріяну Україну 
Молю я післати весну... 
.............................. 

Покрий омофором, Маріє, 
Звели запалати весні. 

Євген Маланюк твердо вірив у дієвість поетичного слова: 

Талан - ліричне джерело. 
То ж - не поет, хто лиш невпинно 
Дзюркоче про добро і зло. 
Поет - мотор! Поет - турбіна! 

Поет - механік людських мас, 
Динамомайстер, будівничий. 
Повстань, майбутнього сурмач, 
Що конструює День над Ніччю.