Збільшити або зменшити шрифт тексту : Євген Маланюк вважав за свого учителя Тараса Шевченка. З великою повагою і любов’ю схиляв він голову перед талантом великого Кобзаря.
Своєму вчителю і натхненнику Маланюк присвятив поезію «Шевченко», що увійшла до збірки «Земля і залізо». У вірші автор роздумує над сутністю творчості Шевченка, увиразнює його як геніальну особистість, як національного пророка, поета національної ідеї.
Не поет — бо це ж до болю мало,
Не трибун — бо це лиш рупор мас,
І вже менш за все — «Кобзар Тарас»
Він, ким зайнялось і запалало.
Тарас Шевченко для України — це пророк, який своїм життям і своєю творчістю показав шлях до майбутнього, який боровся за краще життя для свого народу. Є. Маланюк наголошує, що Кобзар для нас, українців, це:
Скоріше — бунт буйних майбутніх рас,
Полум’я, на котрім тьма розстала,
Вибух крові, що зарокотала
Карою за довгу ніч образ.
Шевченко — це і «вибух крові», і «лютий зір прозрілого раба», і «Гонта, що синів свяченим ріже». І в той же час — втілення властивої українцям лагідності і ліричності:
А ось поруч — усміх, ласка, мати
І садок вишневий коло хати.
Маланюк показує народові могутнього і вольового Шевченка, навколо якого гуртуються люди, бо йде від нього енергія добра і любові.
Вірш Є. Маланюка «Шевченко» вражає надзвичайною майстерністю автора у відтворенні широкого спектра поезій Тараса Шевченка, його вмінням зазирнути в обурену душу народу в часи відчаю та помсти і в лагідну та добру годину миру і спокою.
Поезія «Шевченко» була написана 1930 року, коли Маланюк зрозумів про неможливість повернення на батьківщину і весь свій запал, усю силу таланту спрямував на те, щоб розбудити українців, примусити їх згадати своє славне історичне минуле, піднятися на боротьбу і скинути ненависне ярмо неволі. І в цьому дуже схожі великий Кобзар і поет-емігрант. Дослідники-літературознавці вважають, що «вулканічний темперамент» Маланюка якщо й поступався комусь, то тільки Т. Шевченкові.
Свежие комментарии