Loading...

Земля в долі людини (за повістю О. Кобилянської «Земля»)

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Вибір проблематики у повісті «Земля» Ольги Кобилянської був не новим для української літератури. Вічна біда селянина та його залежність від землі, від майнової забезпеченості хвилювала багатьох письменників. Але цей твір написаний з такою пристрастю та силою, що мимоволі замислюєшся над тим, чим же була земля для селянина.
Земля була годувальницею. Вона вимагала рук, розуму, дбайливості і віддячувала за це сторицею. Добрий господар шанував і відчував її, як живу істоту, що вміла радіти і сердитися. «...Шкода лиш, що не говорила...» Але разом з тим вона була найбільшим гнобителем. Заради землі люди відмовлялися від нормального життя. Показова доля родини Івоніки та Марійки. Вони обмежували себе у їжі, одязі, копійку до копійки збирали, капітал, який дав би їм змогу придбати для дітей ще шматочок поля. «Наша доля — працювати, тому що й відпочинок наш потім без кінця», — каже Івоніка. Цим вичерпувалась життєва програма.
Правда, земля мала ще одну важливу функцію: вона була мірилом людської значущості. Багатий господар був шанованим чоловіком, з ним рахувалися, до його думки прислухалися, якщо у нього був нетямущий чи непривабливий син, він все одно вважався бажаним женихом, таким як Тодорика Жемчук чи «дурний Ілія». Кожна мати мріяла видати дитину за ті горезвісні «морги» поля.
Земля штовхала на злочини. Не так сама земля, як прагнення її мати будь-яким чином. Так трапилося із Савою, який дуже хотів привести господинею на свої землі Рахіру, а старі батьки стояли на перешкоді. Вони не хотіли приймати такої невістки і погрожували, що в разі непослуху віддадуть всі землі тільки Михайлові. І Сава зважився на злочин. Він убив рідного брата. Убив за землю.
Вражає сцена похорону Михайла. Приголомшені горем батьки прощаються з сином. Вони роздають людям добро, бо починають усвідомлювати, що тепер їм нічого не треба. Один син мертвий, другий -— убивця, нема для кого дбати. Та ж земля поглине Михайла. Раптом старий Івоніка вибухає розпачем і гнівом: «Не для тебе вона була, синку, а ти для неї!»
Але влада землі над цими нещасними людьми ще не закінчилася. Вони поховали сина і знову почали працювати. Хоча, здавалося б, це їм вже зовсім без потреби, але земля вимагала догляду, і вони обробляли її. Над ними все одно тяжів неписаний селянський закон, згідно з яким людина без землі автоматично вважалася людиною без прав. Яскравим свідченням того є у повісті доля Анни.
Вона була панською наймичкою, рідня кривдила її гірше за чужих людей. У неї не було ні землі, ні посагу, проте дівчина мала добре серце та золоті руки. Але бідність переважала всі її чесноти. Сільські жінки відчували, що вона краща за них, і не могли їй цього пробачити, глузували з неї.
Анна не мала товаришок і не сподівалась вдало вийти заміж. Але в неї закохався найшановніший у селі ґаздівський син Михайло Федорчук. її не цікавило його багатство — вона любила його самого. Але жорстока влада землі не обминула їх чистого почуття. Навіть якби Михайло не загинув так безглуздо і встиг сказати батькам про свої почуття до неї, то й тоді невідомо, чи прийняла би його мати бідну наймичку в невістки. І вже тим більше ніхто не зважав на неї після його смерті. Село ще довго не могло пробачити їй, що перший красень, багач та найдобріший парубок в селі Михайло зупинив свій вибір на ній і знехтував десятками інших дівчат із заможних родин.
Героїня залишилася вірною собі у прагненні звільнитися від гніту землі. Минув час, вона вийшла заміж за старого парубка і народила дитину. Порадившись з чоловіком, Анна вирішила з часом віддати дитину в науку, не прив'язувати її до землі, бо «вона іноді лише самого горя наносить! Нема що до неї приростати! Вона не кождого щастям наділяє!»
Чи не єдині з героїв твору ці двоє людей відбирають у землі право ламати їм життя і долю їхньої дитини диктувати людям свою волю і обмежувати їх свободу. Земля безсила боротися з тими, хто вважає себе рівним їй, а не підвладним. Але пройде ще багато часу, поки виростуть люди, які зможуть відстоювати своє право вибирати власний шлях.