Loading...

Мій улюблений твір (М. Коцюбинського «Intermezzo»)

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...

Вважаю, ніщо не може замінити людині щасливих хвилин спілкування з книгою — ні телевізор, ні комп'ютер, ні сучасні розваги. Коли береш до рук книгу, одразу поринаєш у чарівний і незнаний світ. Одним із найулюбленіших моїх творів є невеличке оповідання М. Коцюбинського «Intermezzo». Спершу мою увагу привернула його дивна назва. Що спонукало письменника так назвати цей твір? Про що в ньому може йтися? Що означає це слово?

Ті, хто розуміється на музиці, знають, що «Intermezzo» — це невеликий музичний твір довільної будови, що виконується оркестром між частинами опери. В перекладі з італійської означає «перерва».


Епізод, описаний у творі, справді мав місце у житті Коцюбинського в 1908 році. Вкрай виснажений службою, громадською роботою, знесилений хворобою, він мріяв про відпустку, відпочинок. Проте Коцюбинський бореться з тією втомою, бореться за внутрішній спокій, що дав би йому змогу поринути в улюблену справу — художню творчість.

Втома відступає. Письменник починає активно вдивлятися в природу. її краса, її неповторне обличчя захоплюють його, викликають цілу зливу позитивних емоцій. Сонце, поле, птахи входять у душу художника неповторними фарбами трав, граціозними рухами й гармонійною музикою. Коцюбинський під кінець відпустки вже не почуває себе втомленим, самотнім. Він живе повнокровним внутрішнім життям і готовий ці свої переживання вилити на папір.

Коцюбинський переосмислив музичний термін і вклав у нього інший зміст. «Intermezzo» у Коцюбинського — це перерва, час, коли герой набирається сил для нової праці й боротьби.


Ліричний герой твору, навіть відпочиваючи, не може забути про людей, відгородитися від них. Він глибоко любить Природу, але людину — над усе. На початку твору атмосфера похмура. Ліричний герой, як і Коцюбинський, виснажений важкою працею, громадськими справами, боротьбою, яку йому доводиться вести, щоб запобігти людському горю. І от він опиняється за містом, серед природи. Тут він ніби вперше помічає:

«Ах як всього багато: неба, сонця, веселої зелені». У світі природи герой особливо любить сонце, яке висіває в його душу золотий засів — любов до життя, людини, свободи. Сонце — традиційний образ волі, нового життя. Морок — символ гніту й насильства.

Сонце змінює не тільки настрій героя, воно просочується у глибину його серця, переповнює все його єство, надає якогось іншого смислу його буттю.


Новела «Intermezzo» — майже суцільний пейзаж. Здається, що письменник, чутливий до соціальних проблем суспільства, віддався чистому мистецтву. А може, це не так, і в картині природи зашифрований ще якийсь зміст, ключем до розкодування якого і є ті незрозумілі «дійові особи»?

Як тільки ліричний герой залишає місто, відходять на другий план і його турботи. І на якийсь момент в його душі запановує рівновага: напруження вже трохи відійшло, але бадьорість, радість життя ще не повернулись. Ось як ця мить зображена у творі: «Як тільки бричка вкотилась на широкий зелений двір — закувала зозуля. Тоді я раптом почув велику тишу». Ця тиша поступово починає заповнюватися голосами, зливається з «симфонією полів» і підсилює основну образну тему твору — наростаюче мажорне розгортання образу сонця.

Зіткнення образів «моя утома» і «сонце» становить ядро образного конфлікту новели. Поступово зникає утома і в душу героя проникає життєстверджуюче оптимістичне тепло. Але конфлікт тут нагадує більше конфлікт у музичному творі, коли протиставляються різні теми.

Показавши в образі ліричного героя «Intermezzo» людину інтелігентну, очевидно, демократично настроєного митця, письменник ставить проблему взаємозв'язку художника та суспільства. Чи може митець втекти від проблем, які висуває життя, чи може він сховатись серед прекрасної природи?

Увесь духовний склад митця, його світогляд, моральна позиція, ідеали, незважаючи на особистий стан утоми і загальну суспільно-політичну атмосферу апатії, ведуть його знову до людей, до боротьби з людським горем.

Для мене цей твір має особливе значення. Я часто звертаюся до нього в хвилини смутку або втоми й завжди знаходжу в ньому заспокоєння й нові сили. Це оповідання дуже близьке мені за духом, і я подумки приєднуюся до слів Коцюбинського: «В хвилини розчарування та розпуки мене раз у раз рятувала моя незвичайна любов до природи».