Loading...

Миколка-школяр (за оповіданням А. Тесленка «Школяр»)

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
У своєму творі письменник зобразив життя сільської бідної родини.

Герой оповідання Миколка — добрий і ніжний, як те сонечко: «сумирненький, соромливенький, млявенький, як дівчинка». Його душа завжди поривалася до краси і знань. Він любив природу, не міг байдуже пройти повз квіточку. І все його цікавило: «і про те, як і дощ, як і сніг».

І за це любив його шкільний учитель, ставився до нього уважно, співчував хлопчикові і жалів його.


Одного разу, коли вчитель лагідно запитав у Миколки, чи вивчив він уроки, на очі хлопчика набігли сльози. Він розповів учителеві про бідування вдома. Адже в його сім'ї було ще четверо дітей, які теж недоїдали. А тут ще й чоботи у Миколки порвалися. Дізнавшись про це, батько у відчаї побив його халявами по обличчю через те, що купити нові він був не в змозі. Ще й дорікав Миколці школою, обзивав старцюгою і заборонив учитися. Мати на те лише гірко плакала і звинувачувала батька в жорстокості. А батько тим часом побіг до багатія позичати гроші на чоботи синові та ще й мішок прихопив, щоб і хліба позичити. На це багатій Петро Чхурик запропонував Прокопові найняти сина до волів. І батькові довелося погодитися.

Повернувшись додому, Прокіп радів, що Миколка багато чого навчився в школі, казав «...я тебе паном зробив би, ...ну хоч би до маленького до чого довести тебе... хоч би ти не страждав, як оце...» І так уже хлопчикові хотілося далі вчитися, що Миколка побіг знову до вчителя. Як гарно та світло здалося йому в нього в хаті. І чай він пив; і на скрипці вчитель йому грав. Мріяв Миколка про подальше навчання та красиве життя. Проте, на жаль, хлопчику не судилося вчитися. Не допомогли й чоботи, які подарував школярику вчитель. Сім'я Прокопа продовжувала бідувати, і Миколці довелося-таки піти в найми. Але він почав хворіти, і його віддали у поводирі.

Тим часом учитель перейшов працювати в школу до іншого села. Довго він не бачив Миколку. Та якось холодного зимового вечора до нього зі старцем зайшов його улюбленець, весь обірваний і нещасний. Стиснулося в учителя серце. Миколка теж упізнав його, оглянув кімнату, де лежали скрипка, картини, розгорнута книжка, і гірко заплакав.

Так і не судилося Миколці вчитися. Адже його батьки були бідні й жили в нестерпних умовах. Того часу лиха доля чекала на багатьох талановитих селянських дітей.