Loading...

Тесленко Архип - біографія

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
    Ім’я Архипа Тесленка з’явилось в українській літературі на зламі століть і цілих історичних епох.
      Архип Юхимович Тесленко народився 2 березня 1882 року в с. Харківцях Лохвицького повіту на Полтавщині в бідній селянській родині. Власної землі, крім городу з невеличким садком, не було, тому матері доводилося  наймитувати. А батькові, інвалідові без лівої руки, іноді приходилось підробляти в ратуші переписуванням паперів. Заробітки були дуже малі, і в сі’мї ледве зводили кінці з кінцями, добре знаючи ціну заробленої копійки. Від недостатку, голоду та холоду діти часто хворіли і вмирали. З десяти дітей вижили лише двоє.
      Малого Архипа, хлопчика хворобливого й вразливого, не вабили  галасливі дитячі розваги. У нього рано розвинулася спостережливість, нахил до осмислення всього баченого й чутого, нестримний потяг до читання та нових знань. Поетична жилка в ньому відгукувалася на почуті від матері казки та пісні. Добре закінчивши в 1894 році однокласну церковно-парафіяльну школу, Архип одразу ж вступає до двокласної.
      
Молодий Тесленко вирішує самотужки підготуватися до екзамену на народного вчителя. Але на заваді стали злидні: довелося йти наймитувати, щоб якось допомогти батькам. Тяжка фізична праця  виявилася не під силу юнакові. Десь наприкінці 1897 року - на початку 1898 року йому  пощастило влаштуватися писарчуком у  м.Лохвиці, а в серпні 1898 року він перевівся на службу до міської нотаріальної  контори. Тут його змушували виконувати не лише канцелярську роботу, а й працювати в домашньому господарстві нотаря. Надсильна праця, нестерпні побутові умови згубно впливали на його здоров’я, і без того неміцне. У ці роки чимало працював він і над самосвітою - у міській громадській бібліотеці, а згодом - у новоствореній бібліотеці Народного дому.
  
    У серпні 1901 році Тесленко покинув службу нотаря і поступив на курси телеграфістів на ст. Долинській Південно-Миколаївської залізниці, але через слабкий зір був скоро відчислений. В цей час Тесленко захоплюється театром, пробує себе в драматургії. В 1902 році він пише драму «Горобина ніч», а навесні 1903 - драму «Не стоїть жить». В цей же рік він організував аматорський театр у рідному селі. Десь на початку 1904 року Тесленко розпочав працю над своїми першими оповіданнями - і в цьому жанрі утвердив себе як письменник. Перші оповідання, переписані до одного зошита, навесні 1905 року склали збірочку, яка містила п’ять творів. З нею він поїхав у червні 1905 року у Київ, бажаючи її надрукувати. Та на цей раз спроба не вдалася. Згодом збірку було передано до журналу «Нова громада», в якому у 1906 році і були надруковані оповідання.
    
  5 грудня 1905 року відбулися політичні виступи в Лохвиці, в яких прийняв участь і Архип Тесленко. Почались арешти. Тесленко покинув село і вирушив до Києва. Архип був змушений шукати випадкового заробітку й нічлігу. Постійним притулком для нього стала редакція газети «Громадська думка», де він міг працювати, читати, вчитися. Першими з написаних у Києві творів були оповідання «Радощі» та «Школяр», які побачили світ в 1906 році.
      У рідне село Тесленко повернувся у другій половині серпня 1906 року, але там він попав під слідство, а потім по етапу його відправили на північ. Близько двох років його тримали в тюрмах, а потім заслали до Вятської губернії. Тюрми та етапи, жорстокі поводження тюремщиків підірвали здоров’я письменника. Хворий на туберкульоз, він у 1909 році повернувся в Харківці.
      Протягом 1909 року письменник написав дві редакції нової повісті «Страчене життя». Тим часом відбувся новий суд над Тесленком, який засудив його на 2 тижні ув’язнення. Наприкінці 1909 року його збиралися відправити до в’язниці, але погодились зачекати, доки одужає тяжко хвора мати. Її поховали 3 січня, а другу половину січня хворий письменник відсидів у Лохвицькій в’язниці. Стан його здоров’я погіршав. Після смерті матері хворий письменник залишився без усякої допомоги, у вкрай тяжких побутових умовах. І 28 червня 1911 року у лікарні м.Луки Архип Юхимович Тесленко помер.
      На вшанування його пам’яті в 1939 році на центральній площі села Харківців урочисто було відкрито пам’ятник. А в 1982 році за рішенням ЮНЕСКО широко відзначалося 100-річчя з дня народження письменника.

***
      Цінність творів Тесленка полягає в тому, шо він надзвичайно проникливо відобразив нужденне, безправне життя селяннської бідноти, трагедію класового класового розшарування, поривання передових селян до чогось кращого, а це краще  - мрії про землю, волю, демократію і освіту.
      Твором, у якому з найбільшою повнотою відбилися життєві спостереження, оцінки і погляди письменника, є повість «Страчене життя», яку він написав в 1910 році. В основу твору покладені дійсні факти.  
      Центральною постаттю в повісті «Страчене життя» є сільська дівчина Оленка. Оленчині батьки живуть бідно. Щороку в сім’ї невистачало хліба до нового врожаю. Оленка від природи була розумна, обдарована. Ставши школяркою, дівчина навчалася з великою наполегливістю й старанням. Невдовзі вона стала найкращою ученицею на весь повіт. Її віддали спочатку до так званої второкласної, а потім в церковно-учительської школи на казенне утримання. І тут дівчина охоче оволодівала наукою. Оленка щиро захоплювалась досягненнями науки, культури, освідченими людьми і ставила їх собі за приклад. 
      Духовне для Оленки - невід’ємна частина того, що складає життя «по-людському», життя, до якого вона жадібно тягнеться. Дівчина прагне не стільки вирватися з обіймів нужди, скільки людей добру навчити. Людина з народу, Оленка не забуває про своє походження. Особливо гостро вона відчула потребу спілкування з простими людьми, з природою, коли впевнилася у лицемірстві панства. Дівчина здатна розпізнати душевні якості людини. Духовно убогих, честолюбивих людей вона зневажала, не запобігала перед ними. Саме тому вона й залишилась без роботи. Її правдиву і чесну, світ лицемірства не прийняв. 
      Людська гідність Олени, молодої вчительки, гнівно постала проти моральної гнилі буржуазних відносин, якій вона не могла нічого протиставити, крім свого життя. Її мрії розбиваються об жорстоку дійсність. Самогубство дівчини - не вияв хворобливого безвілля, духовного занепаду. Воно викликано глибоким переконанням в недоцільності жити так, як живе її оточення, небажанням розмінювати людську гідність на приниження, лицемірство і брехню.
      Самогубством Олени Тесленко засудив капіталістичне суспільство, в якому панують гнобителі, честолюбці і лицеміри, а чесні і правдиві люди гинуть. 
      Повість Архипа Тесленка «Страчене життя» - це епопея духовного пробудження.