Творчість Тодося Осьмачки ні з чим не сплутаєш — настільки вона самобутня. Тож не дивно, що її цінують і шанують не лише у рідній Куцівці, що в Смілянському районі на Черкащині. Торік навіть засновано Всеукраїнську премію, названу його ім’ям. 
За поему — під суд
Змолоду Осьмачка вчителював у народних школах. Під час Першої світової війни за поему «Думи солдата» його віддали під військово-політичний суд Росії. Але революція внесла корективи. Перша збірка його поезій «Круча» з’явилася друком 1922 року, засвідчивши «може, одну з найнадійніших сил», писав Сергій Єфремов в «Історії українського письменства». Її виокремлювала глибина образності, блискуча народна мова та епічний стиль дум. 1925 року вийшла друга книжка поезій — «Скитські вогні», яку можна було б назвати гімном українському степові.
Поет прагнув образно простежити історичний шлях України — пройти «по шляху віків» і так усвідомити, куди ж летить нове століття і як буде стелитися доля українського народу. Його часом огортали тривожні передчуття нових кривавих збурень, які зачаїлися в ідилічних пейзажах. Як тут не подивуватися здатності поета передбачати майбутнє!
Останньою книжкою Тодося Осьмачки, надрукованою в радянській Україні, була збірка «Клекіт» (Київ, 1929). Вона побачила світ у розпал підготовки процесу над українською інтелігенцією. У цій збірці Т. Осьмачка надрукував вірш «Деспотам», де звертається до закутого в ланці працьовитого свого народу, який годують у казармах на заріз і чию працю забирають «розбоєм в білий день», передрікає йому падіння «під кригу ланцюгів» і спів «присмаглими губами чужих пісень із городів».
Осьмаччині книжки підтвердили прогноз Сергія Єфремова про нього як про «одну з найнадійніших сил» серед тодішнього літературного молодняку. Після Шевченка він вище за будь-кого іншого підняв у поезії могутній і трагічний образ українського селянства, що було найбільшою рушійною силою революції, а потім стало найбільшою її жертвою. Цій трагедії він надав космічних вимірів.
У Львові Т. Осьмачка видав четверту збірку віршів «Сучасникам» (1943), яка ознаменувала якісно новий етап його творчості. За книжку йому було присуджено премію в сумі 1500 золотих.
Під кінець 1944 року Тодось Осьмачка змушений був емігрувати на Захід. Спочатку оселився в Німеччині, брав участь у розбудові емігрантської літературної організації Мистецький український рух. Видав книжки «Поет», «Китиці часу», «Старший боярин», «План до двору», «Ротонда душогубців», «Із-під світу».
З Німеччини Т. Осьмачка переїхав до США, жив деякий час у Канаді, бував у Франції, мандрував Югославією. Влітку 1961 року на одній із вулиць Мюнхена впав від нервового паралічу. Друзі перевезли його літаком до лікарні, що недалеко від Нью-Йорка. Він творив і на лікарняному ліжку: писав книжку віршів та афоризмів «Людина між свідомістю і природою».
7 вересня 1962 року його не стало.
Усіма забутий і покинутий
Останнім живого бачив його Іван Багряний — «розбитого паралічем і безпам’ятного, в ліжку витягненого на весь зріст, суворого, як Данте. Всіма забутого і покинутого».
На батьківщині видатного українського поета Тодося Осьмачки в селі Куцівка, що на Смілянщині, відбулася лірично-поетична толока «Хата Осьмачки-2014». Учасниками та гостями заходів стали відомі українські поети, письменники, артисти, громадські активісти, шанувальники українського поетичного слова.
Особисті муки й страждання сам поет за життя пов’язував із фатальною залежністю митця від історичної долі його народу. Тож нині «його народ» запалює у храмі свічки на честь того, хто не боявся говорити правду в очі тим, хто анітрохи не був готовий її слухати. За що й заслужив вигнання.
Та мрією земляків і досі залишається повернення праху Тодося Осьмачки зі Сполучених Штатів до рідного села. Земляки вірять, у наступні — вже 120-ті роковини його пам’яті — ця мрія здійсниться.
Більш як півстоліття він та його твори були викреслені та заборонені на батьківщині. Вшановуючи пам’ять Тодося Осьмачки, учасники урочистостей творчість поета називали духовним Майданом. Чи може бути для митця вища оцінка?