Loading...

Твір на тему: "Як Шевченко б зобразив долю сучасної жінки"

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Жiнка займає визначне мiсце не тiльки в суспiльному i полiтичному життi, але й в лiтературi. Найбiльшi мистцi слова-залюбки присвячують цьому питанню багато духової уваги. 
Наша батькiвщина має рiвно ж такого великого спiвця - Тараса Шевченка. Українське жiноцтво являється улюбленою тематикою багатьох поезiй цього велетня. Поет краще як iншi потрапив зглибити їхню душу. Вiн по мистецьки з'ясував жiночi мрiї та iдеали i оспiвав їхне щастя та скорботу. 
Шевченка можна назвати першим трибуном, що своїм мистецькимГенiєм в повнiй силi став в оборонi прав українського жiноцтва своею душею вiн вiдчув знущання над жiночою честю і чистотою i тому то з такою силою змалював всю глибiнь їхнього трагiзму. У своїх творах Поет з великою нiжнiстю та глибокою любов'ю описує життя жiнки. Навiть на нещасних покриток не кидає каменем, але аналiзуе обставини, що довели їх до того стану. Таких жінок Шевченко представляє, як людей з цінними душами, що впали жертвою соцiяльних умов і були використанi в пiдступний або насильний спосiб деспотом. 
Головною героїнею виступає жiнка в таких бiльших Шевченкових поемах: "Причинна", "Катерина", "Тополя","Утоплена","Мати покритка", "Наймичка", "Титарiвна", "Княжна", "Вiдьма", "Черниця Марiяна", "Сова", "Русалка", "Лелiя" i "Марiя" - присвячена Пречистiй Дiвi. 
Окрiм наведених творiв є ще цiлий ряд iнших писань поета, де жiнка являється важливою постаттю. Наведемо такi речi як, от "Гайдамаки" - беручи пiд увагу Оксану, "Великий льох" - з трьома дiвочими душами, "Невольник" - де виступає Iрина, "Сотник" - постать Настi, "Неофiти" - мати i писана з певних причин в московськiй мовi "Слепая" - з матiр'ю та Оксаною. 
В цiлому рядi менших поезiй Шевченка виступають рiвно ж жiночі постатi. Бiльшiсть героїнь поетових творiв походять з українського села, а також такi як, от, княжна в поемi цiєї самої назви, належить серцем i душею до народу. 
Поет трагiзму української жiнки - а i так можна назвати Шевченка - пiднiс ту жiнку, зганьблену, осмiяну та покривджену брутальними зайдами на висоту цiнної i рiвноправної людини, у її повнiй гiдностi. Показав її такою, якою вона була в старину i якою має бути в майбутньому. 
Вiн один з перших зрозумiв, що свiдома i добра жiнка, це - свiдомий народ, а тим самим - забезпечене майбутне української нацiї.

Аналiзуючи жiночi типи в поезiї Тараса Шевченка, бачимо, що вiн оспiвує не жiнку-лицаря - героя, якими так багата наша iсторiя, але скромну героїню: матiр, дружину i дiвчину. 
Насувається питання - чому? 
Розглядаючи життєписнi вiршi Поета бачимо, що вiн день у день бачив "неволю, роботу тяжкую", бачив як матiр "ще молодую у могилу нужда та праця положила", як сестра працює "на панщинi, а я в неволi"... 
Пiдсумовуючи наведенi цитати бачимо, що Шевченко вже малим хлопчиною лишився круглим сиротою. Вiн не зазнав щирої материнської любовi та не вiдчув її нiжности i пестощiв. Щирий друг i порадник, сестра Ярина, товаришка його дитячих лiт, крiпачка, а в додатку замiжня з п'яницею сама мала дуже важке життя. 
Не маючи змоги проявити своєї синiвської любови, Поет уосiблює нiжнiсть і любов у жiночих постатях в своїх поезiях. 
Це була б психологiчна оцiнка. 
В особистому життi поет не зазнав багатьох моментiв щасливого кохання. В однiй поезiї вiн пише:

"Не побрались, 
Розiйшлися мов не знались, 
А тимчасом дорогії 
Лiта тi молодiї 
Марне пронеслись". 
I тому то у Шевченка: 
"За карії оченята, 
За чорнiї брови 
Серце рвалося, смiялось, 
Виливало мову. 
Виливало як умiло."...

Поет: "... по плотi й по духу син i рiдний брат нашого безталанного народу" - як сам каже про себе - навiть згадувати не мiг про панщину та поневолення української нації, не обурюючися до глибин своєї великої душi. 
Вiн присвятив все свое життя боротьбi з насиллям над рiдним народом, а в тому i з кривдою заподiяною українськiй жiнцi-крiпачцi. 
Академiк Єфремов каже, що: "Шевченко вiрить у те вогневе слово, що гнiвом карає кривдникiв та на силах скрiпляє окривджених знедолених, розкриваючи їм очi свiдомiстю, виховуючи їх морально й iнтелектуально". 
I тому то Шевченко писав:

“... А он розпинають 
Вдову за подушне, а сина кують, 
Єдиного сина, едину дитину, 
Єдину надiю! - в вiйсько оддають! 
... А онде пiд тином 
Опухла дитина - голоднеє мре, 
А мати пшеницю на панщинi жне."

З наукового погляду можна висунути думку, що Шевченко живучи в добi лiтературного романтизму платить у своiй раннiй творчостi дань цьому напрямковi. Так, як представники свiтового романтизму залюбки змальовують постатi жiнок, наш Поет iде їхнiми слiдами, але на наш скромний погляд, у багатьох речах перевищує їх. Романтизм Шевченка, як витвiр української стихiї, вийшов з народу, з його побуту i не є витвором хоробливої уяви як це бувало у суто романтичних поетiв. Героїнi нашого Поета, це дiти сучасноi доби, даних соцiяльних умов або витвiр народнiх повiр'їв чи переказiв. Це було головною причиною, що український романтизм так скоро перейшов у побутовий реалiзм. 
Шевченко у своїх творах не з'ясовує жiнок нашої минулої iсторiї, тiльки змальовує жiнку сучасних днiв. 
В казематних поезiях, писаних в часi його заслання, бачимо безмежну тугу поета за рiдним краєм, за друзями i за жiнкою.

"Ой, зоре! Зоре! - i сльози кануть 
Чи ти зiйшла вже й на Українi? 
Чи очi карi тебе шукають 
На небi синiм? Чи забувають? 
Коли забули, бодай заснули, 
Про мою доленьку, щоб i не чули."

Щоб вповнi зрозумiти глибiнь трагiзму осамiтненого Шевченка на засланнi слiд пригадати, що "III Отделение", звелiло княжнi Репнiнi, що прохала пiльг для Поета. "Не вмiшуватись у дiла України, якщо не хоче зазнати прикрих наслiдкiв". Ясно, що Шевченковi осталася едина рiч - писати. Писати помимо строгої заборони. В вiршах засланчого перiоду, страждаючий генiй виливав на папiр своє i людське горе, кидав дужий протест проти неправди, ставав на прю за краще майбутне української жiнки.

Шевченко, глибокий знавець українського побуту, а особливе народних пiсень. Пiснi про кохання вiдзеркалюють найрiзнороднiшi почування. Тут щасливе i нещасливе кохання, ревнощi, туга за милим та над усiм горують духовi моменти. 
Розглядаючи віршi Поета, де вiн оспiвує дiвчат, бачимо, що своєю тематикою вони близькi народнiй творчости. 
Шевченко залюбки згадує очi й брови, в яких найбiльше вiдбивається душа людини. Про глибiнь кохання свiдчать метафори, в яких Поет порiвнює дiвчину з зiркою, сонцем, ясочкою, ладою, сизою голубкою, рибонькою i.т.д. Вiн нанизує на вереницю своєї творчости рiзноманiтнi дiвочi постатi. Починює трагiчними, нещасливими і щасливими. Подає чистi дiвочi душi i грiховнi - нiчого не поминув своїм геніяльним пером. 
Бачимо, що в "Невольнику" - перлинi iсторичних поем, змальований вимрiяний iдеал дiвчини. Такий тип незнаний поетам другої нацiї. Беатрiче - Дантого, яку "славлять янголи в горi" i iм'я якої "благословенне тричi", а яка в поетичному свiтi являється культом краси, духовостi i героїки, не може дорiвняти чистотi, красi, духовостi героїнi Ярини, що п'ять лiт жде судженого, а вкiнцi виходить замiж за слiпого!... 
Княжна своїм чином - убiйство батька, що сягнув по її непорочну дiвочу чистоту - нагадує улюбленi мотиви Стендаля та ми певнi, що Шевченко не шукав тих мотивiв у поезiї, бо ними була багата сучасна Україна. 
Поезії романтичного характеру, як от "Причинна", "Лiлея", "Тополя", "Калина" чи "Коло гаю" далекi понуро-пристраснiй романтицi Осiяна чи таких геніїв як Вертер, Карло Мор, Рене, Ернанi або революцiйним протестам Шеллi, Байрона, Пушкiна чи Мiцкевича. Шевченко очаровує нас не романтичною вiзiею поетiв, але живою тематикою, але суворою дiйснiстю з життя українського народу. 
В "Гайдамаках" - Шевченко кистю великого поета зарисовує Оксану. Картини киненi поетом рiзко вiддiляють Оксану вiд дiвчат-героїнь інших поетiв. Її шляхетнiсть, нiжнiсть, любов та дiвоча чистота дають нам право вчислити її до дiвочих iдеалiв загально-свiтової лiтератури. 
Вiрш "У тiєї Катерини", розкриває перед нами незнане, мабуть, у свiтовiй лiтературi явище. Дiвчина палко кохаючи судженого, що попав у турецьку неволю обманює трьох друзiв. Каже, що хто звiльнить її брата (фактично судженого) вiзьме її за дружину. Брата визволяють, але дiвчина за обман платить смертю, а побратими ідуть в степ шукати щастя-долi... 
Подiбна iсторична тематика розгорнена i у вiршi "Хустина". Поет змальовує долю дiвчини, судженої лицаря, що згинув в боротьбi з ворогом. Ще цiкавiша постать Настусi у поемi "Сотник". Шляхетна, невинна дiвчина сирота, яку приютив самолюбний сотник, вибiрає утечу зi сином старого сотника, хоч не знає, що буде здана на горе і злиднi, але не годиться на сите i вигiдне життя з нелюбом. 
Подiбний сюжет бачимо i у вiршi "Якби тобi довелося". Убога дiвчина кидає багатого мужа, зараз же по шлюбi i тiкає зi своїм визволителем i месником-засланцем на Сибiр. 
В "Черницi Мар'янi", недокiнченiй поетом, змальоване горе дiвчини, яку мати змушує вийти за багатого, старого нелюба. 
Наведенi сюжети можна зачислити до актуальних в сучасній Українi. Тут можна вчислити цiлу серiю лiричних вiршiв Шевченка як от: "Чого ти ходиш на могилу", "Дiвочi ночi", "У недiлю не гуляла", "Ой, одна я, одна", "Не кидай матерi", "Ми в купочцi колись росли", "Буває в неволi", "Дикерi", "Н. Т.", "Зiйшлись, побрались, поєднались" та iншi, де Поет з рiзноколiрових, шляхетних i пiвшляхетних каменів укладає незрiвняно мистецької вартостi мозаїку дiвочого свiту. 
Його гомiнка лiрика з запожиченими народнiми мотивами багатогранно i всесторонньо вiдкриває глибiнь дiвочих душ. 
На спецiяльну увагу заслуговує розгляд мiстерії "Великий льох". 
Цiкавi малюнки, яких можуть позавидувати Шевченковi iншi генiяльнi поети, показують, як наш Поет уявляє собi кару за провини. Три душi у "Великому льоху" засудженi за услугу вороговi. Це пiдкреслює, що Тарас Шевченко все прощає, але за нацiональну зраду, уступство чи услугу вороговi не знає пощади.

Шевченко як письменник прекрасно володiв усiма видами лiтературної творчости. Про жiнку говорить вiн не тiльки в поезії, але й в прозi. Його повiстi, щоденник i листування вiдкривають перед нами значно ширшi горизонти i доповняють Галерiю жiночих сюжетiв. Поет своїми вогненними словами проспiвав українському жiноцтву могутнiй похвальний пеан, кистю великого мистця - змалював найкращi картини. 
Тематикою йому послужила жiнка сучасниця. Шевченко передає нам її такою, якою бачили його очi, сприймав ум, серце i душа. Цiлiсть доповнює думками, якою хотiв би бачити жiнку в сучасному i майбутньому. 
Шевченковi нацiональнi iдеї нiколи не йшли в розрiз з загальнолюдськими i Божими. Бiльшiсть жiночих сюжетiв може бути перенесена на iнтернацiональний Грунт i в нiчому не затратить своєї величі і краси. Постатi героїнь можуть послужити взорами найкращим мистцям слова. Цiла низка Шевченкових думок про жiнок може золотоструєм ввiйти в загальнолюдську скарбницю духа.