Збільшити або зменшити шрифт тексту :
Про Лесю Українку написано так багато, що за окремими висловами годі розгледіти людську особистість великої дочки нашого народу. Іван Франко особисто знав поетесу, цікавився її творчістю, писав критичні статті про її окремі твори та збірки і своїм геніальним пером створив образ Лесі Українки як митця, який був налаштований лише на боротьбу. «Се талант сильний, наскрізь мужній, хоч не позбавлений жіночої грації і ніжності», «її поезія — то огнисте оскарження того дикого світу самоволі, під яким стогне Україна», «…поетеса залишається чи не одиноким мужчиною на всю новочасну соборну Україну» — такі та подібні вислови Івана Франка про творчість Лесі Українки сприяли тому, що у свідомості багатьох людей утворився образ жінки-революціонера із чоловічим характером.
Не дуже вдалі фотографії хворої поетеси і слова Максима Тадейовича Рильського, який назвав Лесю «Жанною д’Арк нашої літератури», доповнили цей образ і закріпили його назавжди.
Звичайно, вислови дослідників і критиків стосувалися літературної діяльності поетеси, у якій дійсно «сталь» переборює «ніжність».Але чому ж за образом людини, що, за словами М. Рильського, «ломикаменем стояла напроти бурі в найхмарніші дні», заховали образ красивої, ніжної, люблячої і дуже нещасної жінки?
Десь почуті мною слова про те, що справжній поет не повинен бути щасливим, повністю можна віднести до долі Лесі Українки. Здається, вона народилася для щастя, стільки талантів дав їй Бог, але життєвий шлях виявився важким, тернистим, переповненим фізичного болю і душевних мук.
Леся Українка (Лариса Петрівна Косач, в одруженні — Квітка) народилася 25 лютого 1871 року в Новограді-Волинському. її батько був поміщиком, володів землею в Чернігівській, Волинській і Полтавській губерніях.
Замолоду він захоплювався демократичними ідеями, був учасником студентських революційних гуртків, але з часом дещо переглянув свої погляди. Велику сім’ю треба було годувати, дітей учити, а тому він багато часу приділяв житейським справам, хоча ніколи не відходив від виховання своїх синів і дочок.
У наших підручниках нарис про життя і творчість видатних українських письменників заполонили штампами: «великий народний поет», «боровся за волю трудящих» і т. ін. Виходить якась схема, а не жива людина. Біографи, літературознавці повинні розкрити читачеві людську сутність письменника, навести якісь цікаві факти із його життя, і тоді творчість митця постане перед нами іншими гранями, стане доступнішою і зрозумілішою. Такою, якою є для мене зараз творчість Лесі Українки.
У «Лісовій пісні» й люди, й витвори народної фантазії, й природа живуть одним життям. На лоні весняної природи Лукаш, молодий, чистий душею хлопець, зустрівся з лісовою дівчиною Мавкою, яка зачарувалася звуками Лукашевої сопілки. Зародилося кохання молодих сердець, зраділа природа. Змальована чистими фарбами зовнішність людей гармонує з їхньою душевною красою та мальовничістю лісового куточка.
Але спочатку невиразно, а потім усе рельєфніше проступають і ті перешкоди, ті бар’єри, що сковують людське щастя, вічний порив до прекрасного. Лісовик попереджає Мавку, що серед людей немає волі. У другій дії, що розгортається пізнього літа, конфлікт наростає. Цьому сприяють нові персонажі – Лукашева мати та вдова Килина.
Розв’язка твору є трагічно-оптимістичною. Лукашева мати і Килина зі своїми дітьми в злиднях повертаються до села, Лукаш замерзає, Мавка, намагаючись врятувати Лукаша, загинула.
Але ж боротьба між прекрасним, з одного боку, й дріб’язковим, нікчемним, з другого, закінчується перемогою прекрасного, бо образ Мавки, її любов та душа залишились безсмертними. Драма-феєрія утверджує, що для того, щоб залишитись людиною не лише зовні, а й у душі, треба не дати згаснути тому вогникові прекрасного, який робить людину людиною. Саме в цьому й полягає сенс людського життя. На мою думку, щасливим є той, хто переживши найгірші відрізки свого життя зміг подолати їх Щастя, на мій погляд, — це коли всі відчувають себе щасливими, коли усім добре. Нехай поряд зі мною завжди будуть вірні друзі, нехай хвороби не чіпляються до мене та моїх близьких, нехай у світі панує взаєморозуміння, нехай будуть як можна довше поруч зі мною мої батьки, і тоді я, мабуть, зможу впевнено сказати: «Я—щаслива людина!»
Свежие комментарии