Збільшити або зменшити шрифт тексту : 
ТВІР «Променистий національний дух (за віршем «Писанки» Ігора Калинця)»
Народився я 9 липня 1939 року у Ходорові на Львівщині. І, хоч я покинув містечко 1956 року, коли закінчив середню школу й вступив до Львівського університету, зв’язків із ним не пориваю донині. Бо з Ходоровом пов’язані не тільки мої дитячі враження й спогади, бо звідти не тільки джерело натхнення – там люди, що дали мені життя й визовалkalinecи у здоровому, національному дусі.
Закінчивши філологічний факультет Львівського університету 1961 року, я працював в обласному архіві до 1972 року. Моя особиста пам’ять збагачувалася ще й історичною як поет-шістдесятник я виростав на традиціях рідної землі, народної обрядовості і Розстріляного Відродження. Мій вчитель – Богдан-Ігор Антонич. Проблеми, які тепер так голосно заторкнула Україна, вже тоді мучили і мене, і я задекларував свою громадянську позицію не тільки у різних правозахисних акціях, але й в своїй поезії. Книжечка Вогонь Купала (Київ, 1966) мала прихильну критику в українській періодиці. Та видавництва відхиляли наступні збірки всупереч їхньому бажанню і я вже мав не надто доброзичливу опінію у власть імущих.
Мій доробок становить 17 поетичних збірок, що згруповані в двох циклах: Пробуджена муза (муза шістдесятників, 9 збірок), Невольнича муза (8 збірок з 1972-1981 років, часу ув’язнення). Кілька збірок із першого періоду, походивши у самвидаві, вийшли у вільному світі і українською мовою, і в перекладі. За це, як і за громадянську непокору в тематиці віршів, я був заарештований і отримав 6 років суворих таборів і 3 роки заслання, які відбув на Північному Уралі і в Забайкаллі. В ув’язненні працював токарем і кочегаром. Мучився, але не каявся – і радий з того, бо чую, що лишився людиною. Поезія допомогла вистояти і в перший, і в другий періоди. Зумів зберегти все написане, що теж дивовижно, але не впевнений, що це радість для читача. Після 1981 року я замовк як поет, і тепер я – імпресаріо колишнього Ігоря Калинця.
1987 року увійшов до редакції позацензурного альманаху “Євшан-зілля”, який виходить до сьогодні і користується прихильністю читачів. Група “Євшан-зілля” одна з перших мобілізувала львів’ян на перебудовчі процеси, гуртувала їх для переборення страху й інерції. Тепер я редактор журналу, що його має видавати львівський обласний відділ Фонду культури.
Я гордий, що був у Львові будителем національного відродження 1987-1989 років. Але і в ці чудові роки не відчував потреби в пері поетичнім. Отак живу, відмовлючись від пропозицій друкуватися в журналах. Але зважився все-таки: 1991 року в Києві має вийти книжка із трьох збірок. На грубшу, кажуть, нема паперу.
P.S. У 1991 р. вийшов у Варшаві 1 т. “Пробуджена Муза” а в США – 2 т. “Невольнича Муза”. У 1992 р. отримав премію ім. В. Стуса (Київ) та Шевченківську (Київ). У 1977 р. нагороджений премією ім. Франка (Чікаго).
Народився 9 липня 1939 року в м. Ходорів на Львівщині. Закінчив філологічний факультет Львівського державного університету. Працював у Львівському обласному архіві. Багатолітній політв’язень, член Української Гельсінської групи. Тираж першої збірки «Вогонь Купала» (1966, Львів) було вилучено з продажу. У 1972 році засуджений на 6 років ув’язнення та 3 роки спецпоселення. Автор низки поетичних збірок, які склали два цикли «Пробуджена муза» і «Невольнича муза». Окремими виданнями за кордоном також вийшли поетичні збірки «Вогонь Купала» (1966), «Поезії з України» (1970), «Підсумовуючи мовчання» (1971), «Коронування опудала» (1972), «Невольнича муза» (1991, США), «Пробуджена муза» (1991, Варшава) та інші. В Україні — «Тринадцять алогій» (1991), «Шлюб з полином» (1995), «Слово триваюче» (1997), «Терновий колір любові» (1998), «Шлюб з полином» (1998), «Ці квіти нестерпні» (2000) та низка дитячих книжок. Лауреат державної премії імені Т. Г. Шевченка та премії імені Василя Стуса. Живе й працює у Львові.
Свежие комментарии