Loading...

Твір на тему: Іван Кочерга "Ярослав Мудрий"

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...

Образ Ярослава Мудрого привабив Івана Кочергу передусім як образ суперечливий, у якому тісно поєдналися, з одного боку, лицарська відвага, державний розум, підтримка науки, знань, культури, щедрість, а з другого - честолюбство, лукавство, лякливість. В уявленні драматурга постала трагічна постать людини енергійної, запальної, активної, яка шукала істину і помилялась, дбала про добробут вітчизни і забувала про деяких гідних її синів.
Ця постать і стала композиційним та сюжетним центром п"єси. Уже в першій частині І. Кочерга майстерно намічає ті лінії, за якими буде розгортатися драматична дія. Він знайомить нас із ченцями -переписувачами книг Сильвестром, Микитою, Свічкогасом, родиною київського князя - дружиною Інгігердою, доньками Єлизаветою та Анною, майбутнім зятем Гаральдом. Читач довідується, що Ярослав має не лише однодумців, ф й ворогів. Так чернець -"списатель книг" Микита розмірковує:
Та хочу все ж тепер я сам пізнати,
Чим він людей отак причарував,
Владика Русі, Мудрий Ярослав...
Це питання для нього досить важливе, бо він, син новгородського боярина, не може забути, що Ярослав стратив за непокору його батька. Душевна рана хлопця тим пекучіша, що він добре знає, як Коснятин, інші новгодці не раз виручали київського князя у скрутну хвилину. Але жадоба помсти і гнів на кривдника змінюються у серці Микити глибоким розумінням державотворчої, високопатріотичної діяльності Ярослава, хай і не позбавленої помилок:
... пізнав так близько розум дивний
Мудрішого з усіх земних царів,
Пізнав того, хто не лише в добрі,
А навіть в злі, і в хибах все ж нехибний,
Немов насправді вишнього рука
Його веде до правди в помилках!
Що б не робив і як би не блукав,-
Завжди мети доходить Ярослав!
Це усвідомлення правоти князя як захисника інтересів Київської Русі, як палкого патріота змінює ставлення Микити до нього, перемагає образи: він привозить Ярославу останній подарунок від дочки Єлизавети, яка згасла, мов ранкова зоря , у далекій Норвегії, сумуючи за рідною домівкою, батьківським теплим словом; він же стає на оборону Києва від печенігів і героїчно гине.
Ця сюжетна лінія перегукується за своєю напругою і внутрішнім драматизмом із стосунками великого князя Журейка. Журейко - будівничий, зводить храми, живе за правилом:
Раніш ніж храми будувать святі,
Годиться равду ствердити в житті.
Його душа така ж висока, як і творіння рук. Чистою і палкою є любов Журейка до Милуші, простої дівчини- киянки. Захищаючи її родину, парубок потрапляє під немилість князя і змушений переховуватися. Проте він, як і Микита, знаходить у собі сили піднятися над особистою образою, бо розуміє, прагнення Ярослава до єдності руської землі, до зміцнення Києва. Журейко рятує князеві життя, гуртує і приводить новгородську рать, коли нависла загроза ворожої навали.
Чимало сторінок п"єси присвячено змалюванню родинного життя великого князя. Він - люблячий батько, ніжний і лагідний у ставленні до дочок. Але, дбаючи про інтереси держави, одружує їх з іноземцями, хоч сам гірко переживає розлуку з дітьми. Складні стосунки Ярослава з дружиною Інгігердою, швецькою принцесою. Ця вольова і владолюбила жінка не завжди підтримує наміри свого чоловіка, особливо коли йдеться про варягів. Вона вступає у змову з родичами, щоб знищити Ярослава. І тільки щаслива випадковість рятує князя. Зрада найближчої людини боляче ранить його серце, так само як і смерть Єлизавети, перед якою він відчуває свою провину.
Майстерне переплетіння різних сюжетних ліній служить розкриттю образу головного героя.Зображення його діяльності як політика, князя, захисника рідної землі доповнюється змалюванням Ярослава як людини з властивими їй вадами, помилками, ваганнями. Він керується правилом: "Раніш закон -потім благодать".
Кістяк твору -образ Ярослава. Він поступово, хронологічно розкривається перед ними від дії до дії. П"єса має класичну побудову - п"ять частин (дій), кожна з яких окреслюється якоюсь поетичною назвою.
Романтична поема І. Кочерги "Ярослав Мудрий" - гімн українському народові. Але водночас - певна апологія князівської жорстокості, в чому позначився тиск на драматурга деспотичної доби більшовизму.