Loading...

Людкевич (Білоус) Марія - біографія

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Людкевич (Білоус) Марія Йосипівна народилася 7 січня 1948 р. в с. Нижня Липиця Рогатинського району Івано-Франківської області. Закінчила факультет журналістики Львівського державного університету ім. І. Франка. Працювала вчителем, журналістом, керівником обласної літстудії. Нині - редактор газети "Галицьке юнацтво". Автор збірок "Теплі гнізда", "Червнева повінь", "Продовження літа", "На Білій горі", "Старий годинникар", "Благослови, Маріє", "Коротке літо в раю", "Ностальгія за тим, що не сталося", "Спів пташки на фруктовому дереві", "Срібна тінь сосни", книжок для дітей "Джмелятко", "Левеня із міста Лева", "Домовик Без черевик", "Квіткова пані", "Несподіваний скарб", "Хто сміявся з страхопуда", "Кольорові парасольки", "Шайда-байда". Лауреат премій "Благовіст", імені М. Шашкевича, імені Лесі Українки, імені Д. Нитченка, імені О. Гаврилюка.

Поезія Марії Людкевич — це щасливе одкровення перед світом. Трепетна залюбленість у кожну мить життя, у кожне сказане слово, у кожну травинку, яка зустрічається на життєвій дорозі. Для неї існує особливий вимір — у якому світ зернятка важить так само багато, як і розмай зеленої діброви або тисячолітнього дерева. Бо доцільність світового буття, барва слів і звуків, кольорів і відтінків створюють особливу гармонію краси й досконалості.

Марія Людкевич народилася на Івано-Франківщині. Закінчила Коломийське педагогічне училище, факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. Вчителювала, писала до газети "Молода Галичина". Активно працює з обдарованою молоддю. Багато літ керувала літературним об'єднанням "Гроно", понад 10 років веде літературну студію "Джерельце", з якої вийшло у світ багато талановитої молоді. Марія Людкевич — лауреат літературних премій імені Лесі Українки та Маркіяна Шашкевича, її нагороджено орденом Княгині Ольги.
Наскрізна лінія творчості письменниці — усвідомлення, що не існує чужого болю. Чуже освітлене у тривозі вікно, відсвіт чийогось стражденного серця стає символом небайдужого ставлення до світу.
Вікно в пітьмі, освітлене в тривозі
Чиєю мукою, печаллю чи вогнем?
Для мене ти, мов сонях в передгроззі,
Тремтиш-болиш під блискавки ножем.
О, не мовчи самотністю глухою,
Чуже вікно! Побудь в біді зі мною. 
У поезії Марії Людкевич нерідко органічно поєднується ліричне та епічне начало, симбіоз двох концепцій дійсності, їхня взаємодія, кожна з яких розгортається у своєму часо-просторовому вимірі. Епічне стає узагальненою міфологемою для ліричного, а ліричне випливає з природи епічного. Рельєфна випуклість фрази, несподіваність порівнянь, космогонічний образ-символ вікна як віконця Всесвіту. Людська душа — той самий Всесвіт, непізнаний і хвилюючий. Політ до пізнання людської душі — особливість творчої палітри письменниці.
Марія Людкевич дебютувала на початку 80-х збіркою "Теплі гнізда" (1981), яка свідчила про зрілість поетичного почерку поетеси. Визначальні теми її ранньої творчості — дім, родина, діти. Осягнення щастя іде від бажання бачити тих, хто поруч, щасливими.
Затихне ніч. Маленька доня спить,
Дрімає наш лелека біля хати.
Як добре світ обом нам відчувати:
І яблуко, що у траву летить,
Ріку і небо, голубі стежки,
Мелодію, тривожну і знайому,
І землю, що здригається від грому
І до людської горнеться руки. 
Щастя людського буття, здатність відчувати красу світу, щедрість дарувати добро, дякувати долі за кожен прожитий день — це світовідчуття гармонійної особистості, абсолютно самодостатньої. Врешті, це підтверджує і сама поетеса: "У цьому житті не треба дуже радіти і дуже плакати. У вмиранні є надія — відродиться щось нове. Напевно, тому люблю писати елегії, бо у них є безконечний сум, надія. І щось таке вічне. Як безконечний політ. Як безперервний процес". 
Осмислення дійсності у творчості Марії Людкевич набуває конкретно зримих рис. Вона висвічує реалії буття з несподіваного боку — і відомі речі в інтерпретації поетеси набувають свіжого, неузвичаєного трактування. Вона ставить поруч несподівані образи — дощів і левів, смутку і повені… 
Гармонія звука і пластичність образу створюють художній архетип творчого світовідчуття світу Марії Людкевич. У цьому світі добре і затишно. Тут найближчі люди, найдорожчі обличчя, добро і казка.
Казка дитинства, яка ніколи не закінчиться, якщо ти не перестанеш дивуватися красі світу і не розучишся радіти. Відлітає змій — як нереалізована мрія, як промінь сонця, як жовтогаряча веселка, як нездійснене бажання. Але що ж залишається тоді, коли благенька ниточка уже не може зв'язати нереальність? Відчуття щастя, що був цей політ, ця тонесенька ниточка казки, цей світ, який плакав і сміявся переливами сонця. Це — енергія твору, енергія життя, енергія поезії. 
Виходить з непам'яті ріка вічності, схилився над годинниковим механізмом його величність час — "мельник тривожного часу" стиха наспівує пісеньку. Новоріччя — оживає казка. На якусь мить можна припасти до шибки дитинства і впізнати лиця тих, кого, здається, бачили вчора — дівочих подруг матері, які готують святкове вбрання до свята.
З пітьми знову пам'ять висвітлює лиця…
Тітки-молодиці в світлиці матері
Все шиють і міряють —
не надивиться.
Хочуть красунями першими стати. 
Дитинство для поетеси — це своєрідний оберіг душі, це батьківське подвір'я, рідна оселя, яка завжди пам'ятає її юним дівчам, це найближчі й найдорожчі люди. 
Потреба захищати цей дім, який у творчості поетеси трансформується у символ Батьківщини, — необхідна умова збереження власної індивідуальності. Жінку змальовано Берегинею добра і світла у цьому домі. 
Творчість Марії Людкевич — розповідь про людське життя, сповнене клопотів і потрясінь; коротке, як спалах блискавки; вічне, бо непроминальна людська душа; незвідане, бо ніхто не пізнав до кінця таємницю людської суті; вишукано-шляхетне, коли зумієш дорости до себе. Це життя, огорнене крилами Ангела і молитвою Богородиці, у різнобарвності вимірів складає частинку Космічної світобудови.