Loading...

Мисик Василь - біографія

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Василь Олександрович Мисик народився 24 липня 1907 року в Новопавлівці (Межівський район Дніпропетровської області), в сім'ї священика. У 1922 році закінчив семирічку, де йому пощастило навчатися мови й літератури в талановитого педагога Аркадія Казки, який запримітив поетичне обдарування юнака. Зошиток із його віршами Казка надіслав своєму другові Павлу Тичині, а той, у свою чергу, показав поезії школяра Миколі Зерову, Максиму Рильському, Павлу Филиповичу. Відтоді після піблікації (1923) кількох поезій у журналі «Червоний шлях» Василь Мисик став входити в літературу.
      
       1926 року переїхав до Харкова, влаштувався коректором у друкарні, а згодом став бібліотекарем у Будинку літератури імені Василя Блакитного. У 1927 році побачила світ його перша збірка «Трави».
      
       Одночасно з творенням оригінальних поезій Мисик багато перекладав. Ще навчаючись у школі, виявив неабиякий інтерес до чужоземних мов: самотужки оволодів німецькою, французькою. Живучи в Харкові, став відвідувати курси англійської. Там же вступив до технікуму сходознавства. Мисик перекладав з російської, білоруської, єврейської, польської, німецької, французької, а найбільше — з англійської, перської і таджицької.
      
       На час утворення Спілки письменників СРСР (1934) 27-річний Мисик уже був автором поетичних збірок «Трави», «Блакитний міст», «Чотири вітри», «Будівники», збірки оповідань «Ґалаґанів сон», двох книжок нарисів про Схід, численних перекладів. Він належав до літературної організації «Плуг», але за своєю творчою позицією був близьким до групи так званих «неокласиків».
      
       Уночі 4 листопада 1934 Мисика забрали з власної квартири працівники Харківського ДПУ. За свідченням Василя Минка, який жив у тому ж будинку поверхом вище, Мисика заарештували замість нього.
      
       За постановою Бордона, оперуповноваженого СПВ УДБ НКВС УРСР по Харківській області, від 9 листопада 1934, його направили в Київ, де було сконцентроване слідство у справі по звинуваченню великої групи української інтелігенції у приналежності до ОУН і підготовці терактів проти керівних діячів партії та уряду, що інкримінувалося й Мисикові як членові «харківської терористичної групи» (крім Мисика, за фальшивими показаннями А. Біленького-Березинського, до «харківської групи» належали Р. Сказинський та Р. Шевченко). 13—15 грудня виїзна сесія Військової колегії Верховного суду СРСР під головуванням Ульріха засудила 28 звинувачуваних по цій справі до розстрілу — зокрема Григорія Косинку, Дмитра Фальківського, Костя Буревія, Олексу Близька, Івана і Тараса Крушельницьких, Р. Шевченка, Р. Сказинського. Справу Мисика, який, попри всі «старання» слідчого Грінера, категорично відмовився визнати себе винним, направили на додаткове розслідування — разом із справами ще восьми звинувачуваних.
      
       26 лютого 1935 року затверджено висновок. Через брак достатніх даних, щоб віддати Мисика до суду, слідство по його справі припинили. Водночас постановлялося направити справу на «особливу нараду» при НКВС СРСР з клопотанням про ув'язнення його у виправно-трудовий табір строком на 5 років — «беручи до уваги, що Мисик виходець з попівської родини і був зв'язаний з українськими націоналістичними елементами, а тому є особою соціально небезпечною і його перебування на Україні в нинішній час небажане»... 19 липня 1935 року Особлива нарада при НКВС СРСР засудила його до 5 років виправно-трудових таборів. Незаслужене покарання Мисик відбував на Соловках.
      
       Навесні 1940 поет після відбуття строку оселився в рідному селі. Від 1941 був на фронті, потрапив у полон. Навесні 1945 разом із групою бранців, виведених на розстріл, утік із фашистського табору для військовополонених.
       З поверненням на Батьківщину почалося поступове творче відродження поета. 1956 року з Мисика зняли всі сфальсифіковані звинувачення. 16 жовтня 1956 року ухвалою військового трибуналу Київського військового округу його реабілітували.
      
       Починаючи з 1958 року, виходять поетичні книжки В. І. Мисика: «Вибране», «Борозни», «Верховіття», «Чернотроп», «Біля криниці», «Лан», «Берег», «Планета», збірка оповідань «Брянський ліс», а також окремі видання перекладів з Бернса, Кітса, Хайяма, Рудакі, Гафіза.
      
       1977 року за вагомий внесок у скарбницю мистецтва поетичного перекладу він був удостоєний Республіканської премії імені М.Рильського.
       

       Василь Мисик помер З березня 1983 року в Харкові.