Loading...

Ольбрахт Іван - біографія

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Двадцяті - тридцяті роки минулого століття завдяки входженню Закарпаття у Чехословаччину, котра на той час саме славилася демократією, стали в культурному житті краю часом небувалого культурного прориву. На Закарпатті з'являються, зокрема, письменники, що пишуть живою народною мовою - їхні твори досі не втратили своєї вартості. Назвемо їхні імена-Василя Ґренжі-Донського, Зореслава, Олександра Маркуша, Луки Дем'яна, Юлія Боршоша-Кумятського, Федора Потушняка - вони досі становлять золотий фонд нашої літератури. Багато письменників, що творили обличчя літератури інших країн, також саме тоді відкрили для себе загадковий край Закарпаття. Але найбільше творів, що прозвучали на весь цивілізований світ, створили чеські письменники. Досі не втратили читача твори на закарпатську тематику Карла Чапека, Владислава Ванчури, Станіслава Кости Неймана, Ярослава Затлоукала. Але першим серед них був і залишається Іван Ольбрахт. У Колочаві на Міжгірщині, де письменник тривалий час жив, збираючи матеріали до роману «Микола Шугай, розбійник», ще живуть люди, які його пам'ятають. 
Уперше Іван Ольбрахт приїхав до Колочави у 1931 р., коли минуло всього-навсього десять років після смерті розбійника Миколи Сюгая, що в романі стане Миколою Шугаєм. На той час Іван Ольбрахт був уже відомим письменником і громадським діячем. 
Народився Каміл Земан (справжнє ім'я та прізвище письменника) 6 січня 1882 р. в Семілах - промисловому районі Підкроношшя у Північній Чехії. Батько його був письменником демократичних поглядів, увійшов у літературу під псевдонімом Антал Сташек. Закінчивши гімназію в Карловому Дворі та юридичний факультет університету в Празі, Каміл Земан спочатку працює в чеській газеті «Дєяніцкі лісти» у Відні, о згодом у соціал-демократичній газеті в Празі «Право люду». Після того, як побував у Москві делегатом ще неіснуючої Компартії Чехословаччини на ІІ-му конгресі ІН-го Інтернаціоналізму (1920р.), стає одним із організаторів компартії та редактором її газети «Руде право». В 1924 р. за прокомуністичну промову на мітингу в Сілезькій Остраві на два місяці потрапив за грати. В 1928 р. його вдруге арештували, на цей раз як редактора за публікацію в газеті статті Володимира Леніна «Поради стороннього». Серед книжок його нарисів та репортажів - тритомник «Картини сучасної Росії» (1920 р.), де він захищає країну Жовтня від так званих наклепів. Претендуючи на славу чеського пролетарського «буревісника», створює в 1928 р. революційно-історичний роман «Анна-пролетарка». Але світову славу Іванові Ольбрахту приносить саме роман «Микола Шугай, розбійник» (1933 р.), створений на закарпатській, тоді підкарпаторуській, життєвій і фольклорній основі. 
Ще в 1923 р. постать Сюгая (Шугая) спробував романізувати угорський письменник Белла Ілеш, теж комуніст, але йому так і не вдалося знайти щасливу точку взаємоперєтину життєвої і художньої правди. Іван Ольбрахт, глибоко пройнявшись долею Верховини, що й на очах вимирала, не піддався дешевій звабі революційної романтики. Сама душа народу, що виявлялася в легенді, переказі, пісні, вхопила письменника в свою не заполітизовану стихію і наштовхнула на створення образу, що розсуває свої часові рамки. Микола Шугай Ольбрахта, попри певну романтизованість, водночас суворо реалістичний у своїй приреченій, але від того не безглуздій непокорі. 
До слова: я виріс у краях, де діяв герой Ольбрахтового твору, і в найменших подробицях із життя Верховини не знайшов ані перегину, ані фальші. Можна тільки подивуватися талантові чеського письменника, що настільки зумів проникнути в глибини нових для нього стихійних народних нуртувань. 
Роман швидко був підхоплений громадською хвилею І піднесений на гребінь слави. Навіть державною премією відзначений. Однак і протидія офіційних кіл була відповідною: як же так, розбійника возведено в народні герої, а чиновні благодійники краю виглядають нікчемами. Найазартніші «полемісти» вимагали вилучення роману зі шкільних бібліотек, заборони українського перекладу, що з'явився у Львові 1934 р. 
Того ж 1934 р. в Празі відбулася прем'єра художнього фільму режисера Владислава Вайчури «Марійка-невірниця» за сценарієм Івана Ольбрахта та Карела Нови. Сюжетною основою фільму стало однойменне оповідання Ольбрахта. Фільм знімали в Колочаві, і в ньому блискуче замінили професійних акторів самі колочавці. Хто бачив і побачить фільм, згодиться зі мною, що він справжнє досягнення кіномистецтва, яке чомусь широкій аудиторії так і не доступне, хоч сам фільм на Закарпатті є. 
Чеський літературознавець Рудольф Гавел писав, що Іван Ольбрахт «сказав чеському читачеві про Закарпаття більше, ніж усі державницькі газети й журнали за попередні понад десять років...» 
Гавел говорив про публіцистику Ольбрахта. Справді його книги «Земля без імені»( 1932), «Гори і століття» (1937) - то безпощадні в своїй правді документи з життя Закарпаття, які нині варто прочитати б горластим діячам, що подібну демократію насаджують горам тепер. Демократія, насаджена зверху, - тільки хитра форма визиску. В цьому переконуємося щодня. 
У Радянському Союзі цінували Ольбрахта, в тому числі й за книги про Закарпаття, адже вони розвінчували «буржуазний рай», як тоді висловлювалися наші ідеологи. 
Та в 1973 р, вперше вийшла у «Карпатах» перекладі Семена Панька під назвою «Сумні очі Ганни Караджичевої» книжка Ольбрахта «Голет у долині». Для нас, видавців, то було несподіванкою, але саме видання мало не пустили під ніж. Вичитали таке, що перекидалося з масариківських часів на компартійні... 
Навіть сьогодні, коли читачів, у силу відомих причин, дуже й дуже поменшало, роман Івана Ольбрахта «Микола Шугай, розбійник» прочитає кожен закарпатець, котрий взагалі щось читає. 
Іван Ольбрахт став і сам героєм роману. В 1982 р. вперше побачив світ, а в 2001 р. перевиданий роман Івана Долгоша «Колочава», де постать великого чеського друга Закарпаття оживає для небайдужих до свого минулого. А в Колочаві є музей Івана Ольбрахта, є пам'ятник роботи скульптора з Міжгірщини Михайла Беленя. Бюст Івана Ольбрахта в Ужгороді можуть побачити в літературному музеї Закарпатської організації Спілки письменників України. 
Помер Іван Ольбрахт у Празі 30 грудня 1952 року.