Loading...

Тематичне розмаїття та неповторність лірики Олександра Олеся

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
оштовхом до того, аби харківський статистик Олександр Кандиба, що пробував свої сили в українській і російській поезії одночасно, став українським поетом Олександром Олесем, послужило свято національно мислячої української інтелігенції з нагоди відкриття у Полтаві пам’ятника І. П. Котляревському на честь столітнього ювілею «Енеїди» (1898р.). А джерелом поетичного чуття - лірично-пісенна натура його народу, рідна земля, її м’яка, задумлива природа. Перший друкований вірш, датований 1903 роком:


В дитинстві ще... давно, давно колись


Я вибіг з хати в день майовий...


Шумів травою степ шовковий,


Сміявся день, пісні лились...


Весь божий світ сміявсь, радів...


Раділо сонце, ниви, луки...

І я не виніс щастя-муки,


І задзвеніли в серці звуки,


І розітнувсь мій перший спів.


Вже ці перші поетичні рядки засвідчили сповідальну щирість, простоту, невгамовність почуття («щастя-муки»), а також музикальність поетичного слова. Цю особливість настроєво-стильованої манери Олександра Олеся першим підмітив Іван Франко, рецензуючи збірку «З журбою радість обнялась»: «Весною дише від сих віршів. Виступає молода сила, в якій уже тепер можна повітати майстра віршової форми і легких, граціозних пісень. Майже кожний віршик так і проситься під ноти, має в собі мелодію». Недаремно М. Лисенко поклав на музику поезії «Айстри», «Гроза пройшла...зітхнули трави»; Я. Степовий - «Не беріть із зеленого лугу верби»; К. Стеценко - поезію «Сосна».

Образний світ Олександра Олеся заснований на почутті, на переживанні, на суб’єктивному настрої , і це ліричне начало є всеохоплюючим і всепроймаючим у творах, різних як за тематикою, так і за жанровою природою. Безпосередні враження від «божого світу» пропускав поет через власне серце; вони проходили через його ніжно бентежну вдачу, виспівуючи емоційн-психологічний стан поетової душі.

У поетичній присвяті матері «Мой матері» він називав себе дитиною степу, що, «як море хвилювавсь», «Рідним братом вітру, простору і трав». Поезія степу, гаю, ланів, що «пахтіли і цвіли» , тобто «ланшафтно-настроєва» лірика є провідною у творчому доробку Олександра Олеся, у її жанровій системі.

Жага природи, ненаситність її чарами, замилування вічним рухом становлять основу світосприймання Олеся його вражаючого життєлюбства:


Як жити хочеться! Несказанно, безмірно...


Не надивився я ні на зелену землю,

Ні на далекі сині небеса.


Ліричний герой поезії Олександра Олеся має непереборну, вічну потребу читати таємничо-прекрасну книгу природи, оспівувати її красу. Однак широких описів, розлогих картин природи поет не подає. Найчастіше він обмежується називанням окремих деталей, образів., характеристик: «Весна прийшла. Пташки дзвеніли, Квіти цвіли, річки шуміли...» Аля ця зовнішня простота вислову несла незбагненну енергію слова, відзеркалювала внутрішній стан ліричного героя:

А я задуманий сидів:


Мої думки, як ніч чорніли,


Пожовклий лист з душі летів...


Я засинав... пташки дзвеніли.


Поезії Олександра Олеся важко цитувати, бо вони на одному подиху прочитуються від початку й до кінця; їх так само важко аналізувати, бо, як висловився М. Грушевський, «сі...образки усуваються і розсіваються від дотику аналізу, як ті ніжні цвіти, що не зносять нічого цупкішого і облітають навіть під люблячою рукою». У них найяскравіше виявились оригінальність, неповторність поетичного світу Олеся, ці вірші вирізняють його як талановитого лірика з-поміж попередників і сучасників.

Прегарні за духовною наснаженістю й емоційною силою інтимні вірші Олександра Олеся прочитуються як молитовна сповідь не тільки самого автора, а й власне читача, адже йдеться у них про загальнолюдські, вічні цінності - кохання, молодість з її неповторними чарами і почуваннями. Змальовуючи вічне, позачасове, ці вірші й самі стали поезією позачасовою - для теперишніх і прийдешніх поколінь. Саме до таких зараховуємо «Чари ночі» «Сміються, плачуть солов’ї», «Коли б я знав, що розлучусь з тобою». «Люби, люби» і безліч інших. Залежно від віку, настрою хвилюють з особливою силою то одні, то інші вірші, ці ж рядки хвилюють завжди:

Квітки любові розцвітають


Єдиний раз, єдиний раз


Вони ніколи не вмирають


І вічно жалем ранять нас...


Зламаєш їх, потопчеш в муках -


І хочеш їх навік забуть,


А кров тече і плаче в звуках

І ніжні паростки ростуть.


Зачаровує в інтимній ліриці поета не тільки щирість краса почуття, а й те, що невгамовний шал закоханого серця передається за допомогою виняткової довершеності художніх знахідок: метафор, уособлення «уся земля тремтить в палких обіймах ночі».

Щира схвильованість, глибинність почуття й водночас краса думки і форм притаманні й патріотичній ліриці Олександра Олеся «Моя Україно прекрасна, пісень і волі сторона» - так трактує поет образ рідної землі. Тому, коли через печальні обставини втратив її, емігрувавши до чужої сторони, життя стало для нього трагедією. В вигнанні дні течуть, як сльози» і «душа ридає, як дитина» - написав поет в одному з віршів першої своєї збірки, виданої за кордоном у 1919 році.

Олександр Олесь залишається поетом життєстверджуючих настроїв і переконань. Хотілось б, щоб тим його громадянським оптимізмо перейнялося сучасне покоління поетових земляків


В землі віки лежала мова


І врешті вибилась на світ.

О мово, ночі колискова!


Прийми мій радісний привіт.


Навік пройшла пора безславна...


Цвіти і сяй, моя державна...