Loading...

«Золоті, дитячі сни» України (за поезією «Україна в старовину» з книги «Княжа Україна» О. Олеся)

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...

Ось я розгорнув книгу: Олександр Олесь «Княжа Україна». Поезія «Україна в старовину».

Поринаю в давні часи, неначе в машині часу зробив переліт:

Ліс густий дрімучий, темний. Споконвічний ліс росте, Не проб'ється навіть сонце Крізь гілля його густе.

Незаймана природа, невимовна сувора краса захоплює, як ворожіння Лісовика: тут і «велетенські граби, вільхи, сосни, явори, дуби», і «крик гусей, качок і чапель, зойк чайок і журавлів», і дикі олені, і «чорні вепри», ведмеді, тури, рисі, зубри...

Яким лісовим багатством наділила наші землі природа! Вражає своєю безкінечністю і степова зона:

Степ широкий, степ безмежний, Де початок, де твій край?!

Описуючи стан природи, О. Олесь використовує порівняння, що розширюють наше сприйняття дійсності, наближають до відчуття степу як живої істоти:

В бурю він шумів, як море,

І ховався в сизій млі,

Полохливо буйні трави

Припадали до землі.

Авторські епітети, метафори, що стосуються опису природи, так близькі до вживання стосовно людини чи тварини: трави «припадають до землі» «полохливо», степ зимою «умирав», а «буйний вітер на шовкових ,струнах грав»..

А у всій цій урочистій, трохи моторошній красі, як немовля у колисці, «спочивала Україна в золотих дитячих снах».

О. Олесь пломенем слова розтопив лід мого серця, примусив широко розкрити очі і впустити вдушу вогонь любові до України.

Час повертатись: машина часу летить у XXI століття. Україно, нене рідна! Я бачив тебе дитинкою! Розквітай, прикрашайся золотоверхими соборами, підпережись синіми ріками, розпусти русі коси степів! Я так люблю і пишаюсь тобою!