Loading...

«Голос поета дзвенів міддю» (поезія П. Г. Тичини років Другої світової війни)

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Друга світова війна. Палають міста і села. Фашист плюндрує нашу священну землю. У цю добу лихоліття і героїчного подвигу народу Тичина проголосив: «Перемагать і жить!» Поезія Тичини теж воювала, мстила, ненавиділа, мобілізовувала, окриляла. Назва книги «Перемагать і жить!» (1943) — влучне визначення помислів і дій народу в роки війни: подолати ненависного ворога, жити й процвітати нашій Батьківщині!
Гнів і ненависть, ніжність і ліричність, філософська заглибленість у проблеми життя і смерті, наступальна сила слова — ознаки творчості П. Тичини періоду війни.
У вірші «Весна» (1942) контрастно зіставляється краса весняного квітування і страхіття ворожої окупації: «лащиться трава, квіт-ласкавчик, цвітуть луги — і ручки дітей, яких тевтон вдавив у землю». Погойдування березових хрусталиків нагадує повішених, живцем прибитих на хрест людей. Жертви фашизму кличуть до помсти над ворогом. Смерті й руїні поет протиставляє життєву активність творця. Завжди треба пам'ятати про свій обов'язок перед Вітчизною, перед історією.
 
Поет повинен наново родитись.
Не тихо догорять, як та свіча, —
не тільки мудрістю.в піснях світитись, —
ай буть свідомим свойого меча.
 
Як наказ сприймається поетове: «Вдар словом так, щоб аж дзвеніло міддю!» Ворог буде переможений, життя здолає смерть: «А нам перемагать і жить!» Високопатріотичний вірш «Матері забуть не можу» (1942) побудований як переклик сина з матір'ю Україною, яку фашистські «душать... удави, гнуть к зем-. лі, як колосину». Але Вітчизна не здається. Крізь відстань поетові з'являється образ Батьківщини. Звертаючись до метафоричних образів («грозою переплав^ люсь, сталлю блиску насталюся!»), автор відтворює психологічний стан людини сміливої, сильної духом, людини, яка готова стати до бою за честь Вітчизни.
Вершиною творчих досягнень Тичини періоду Другої світової війни стали поема «Похорон друга» та вірш «Я утверждаюсь».
«Похорон друга» (1942) — філософська поема, поема-реквієм, явище в літературі незвичайне і формою, і змістом. Своєрідна побудова її дала змогу поетові поєднати індивідуальне із загальнонародним, широкий філософський розмах думки з конкретними реалістичними описами. Це монументальний твір, у якому було синтезовано найсокровенніші почуття, що переповняли кожного патріота. Багатоплановість, поліфонічність звучання оповіді про захисника Вітчизни, котрий недожив, недолюбив, філософські роздуми про смерть та безсмертя, майстерність зображення, ритмічна розмаїтість — ці якості забезпечили невмирущість твору.
Поема «Похорон друга» наснажена високим гуманістичним пафосом, у ній на повний голос звучить мотив унікальної цінності життя кожної людини і водночас підноситься гімн безсмертю народу. Народ безсмертний, і безсмертні герої, що впали за його свободу. В поемі утверджується ідея невмирущості народу, вічного торжества життя:
 
Усе підводиться, встає, росте й сміється.
Усе в нові на світі форми переходить.
І мертвому тобі — живих нас не убить.
 
Важко знайти в українській літературі твір, у якому так різнобічно і повно було б висловлено почуття людей тієї епохи, ту глибоку скорботу за жертвами війни разом з непохитною вірою в перемогу і те захоплення, яке, подібно до блискавки, часом проймає нас, коли ми думаємо про те, що буде після перемоги.
 
Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була, — 
 
такими словами Павло Тичина починає мужній вірш «Я утверждаюсь» (1943), Поетове Я воєдино зливається з мільйоннодужим народним Я. Вірш став своєрідним маніфестом героїчного народу, який на вікових історичних роздоріжжях перебув не одне лихоліття. Вислови «Щоб жить, ні в кого права не питаюсь. Щоб жить, — я всі кайдани розірву» підкреслюють незламний дух народу.
Вірш звучить як гімн безсмертній силі й величі народу. Цю головну думку поезії підкреслює рефрен «Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу», повторений шість разів, та метафоричні вислови: «Я сіяю, крильми розгортаюсь», «Я життям багатим розсвітаюсь», «Я розвертаюсь». Характеризуючи ворогів, поет, ідучи за фольклорними джерелами, вживає слова зниженого плану («злодюг злодійських», «фашистська гидь», «тобі ж кладу я дошку гробову»).
Однорідні присудки «скликаю», «кличу», «зву» підкреслюють емоційну наснагу поетичного заклику до всіх народів бити фашиста нещадно.
Поезія «Я утверждаюсь» сповнена синівської любові до Вітчизни, ненависті до ворога, непохитної віри в перемогу над гітлерівськими розбійниками.
Переживши глибоку душевну кризу, коли Тичина у 20—30 ройках боровся із власним талантом, точніше намагався пристосувати його до драматичних умов того часу, поет зігнувся під ворожою тоталітарною системою. І за образним висловом Євгена Маланюка «від кларнета твого — пофарбована Дудка зосталась». Проте, ще були окремі спалахи генія поета. У період смертельної боротьби проти фашизму талант поета знову засяяв, бо з'явилася змога виявити справжні почуття. У збірці віршів «Я утвержаюсь», створеній у ці буремні роки, читачі знову пізнавали генія. Цим Тичина довів, що поет може творити тільки тоді, коли вільний.