Loading...

Особисті міркування. Трагедія генія: в чому вона? (Павло Тичина)

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Доля творчої спадщини кожного письменника складається по-різному. Велику роль у цьому відіграють суспільно-політичні умови й оточення, в якому народжується і формується талант письменника.

Видатний поет XX сторіччя, талановитий, оригінальний, та, на жаль, майже зовсім ще не оцінений прозаїк і публіцист, цікавий критик та літературознавець, незрівнянний перекладач з вірменської, грузинської, татарської, болгарської та інших мов, невтомний популяризатор кращих досягнень світової культури в Україні.

Творча особистість Павла Григоровича Тичини була багатогранною і складною.

Художня спадщина поета має велику цінність, залишаючись в золотому фонді нашої культури. Але не можна обминути й тих, які писалися на вимогу часу чи під тиском обставин.

Так, у часи Громадянської війни, молодий Тичина не зразу розібрався у глибокій суті громадсько-політичних подій, тим більше, що дні стояли суворі, всі сили революції віддавались нещадній боротьбі з ворогами.

Написання вірша «На Аскольдовій могилі» було тяжкою помилкою поета, спровокованого пропагандою Центральної Ради. Але до честі Павла Тичини треба сказати: він швидко розібрався, що й до чого. Переживши тяжкі дні болісних роздумів і жалю, перемішаного з жахом, поет прокляв і цей вірш, і тих, хто його спровокував на його створення. Тичина безповоротно стає співцем революційної боротьби.

1923 року Павло Тичина приїжджає до Харкова і за допомогою В. Еллана-Блакитного влаштовується на роботу в редакцію журналу «Червоний шлях». Але й там поет зазнав дуже серйозної критики і жорстоких політичних звинувачень «За протягування націоналістичного дурману в літературу». Саме тоді була написана велика поема «Чистила мати картоплю», в якій з вражаючою силою розкриває ознаки кризи соціально політичних процесів в унітарній державі. Тичина довів, що у творі домінує сувора, гірка, але щира, вистраждана правда.

Уже після виходу перших книг Тичини його творчість привернула увагу насамперед літераторів. У періодичній пресі з'явилися рецензії різного змісту й характеру. Одним із перших відгукнувся В. Еллан-Блакитний. У статті «Павло Тичина» він назвав його красою і гордістю нової української поезії, найталановитішим з сучасних поетів.

Але не обійшлося і без випадів проти поета. У закордонній пресі з'явилися писання, автори яких звинуватили Тичину в тому, що він продався Радянській владі, яка, до речі, у найскрутніші й найголодніші дні життя спеціальним декретом забезпечила його харчами і взяла під свою охорону, як цінного діяча культури.

В українській радянській пресі з'явилися теж деякі статті типу «Дутий кумир» В. Поліщука, фейлетон «Про українську оперу» К. Котка, в яких проявилося нерозуміння творчості Тичини, його перекладів лібрето класичних опер українською мовою. На ті випади відповів і сам поет, і його побратим по перу й духу В. М. Сосюра:

Не вам ганьбить ім'я Тичини

І називать його рабом...
Павла Тичину завжди турбувала проблема національного відродження українського народу. З цієї причини перший образ — ідеал революції для поета — «Золотий гомін»: то образ народу, що зібрався 1917 року на історичній площі Київської Софії, щоб висловити свою віковічну волю і мрію про державну суверенність. Киян поздоровляє сам Андрій Первозданний, засновник і покровитель міста. Від повноти щасливих передчувань «засміялись гори, зазеленіли», і ріка мутная сповнилася сонця і блакиті — торкнула струни.

Але в процесі національно-визвольної революції Павло Тичина бачить не тільки відрадні явища і тенденції:

Чорний птах — у нього очі-пазурі.
Зловісним образом «Чорного птаха» він попереджає про важкі дні при відстоюванні свободи.

Так і сталося: свідченням братовбивчої трагедії є тетраптих «Скорбна мати». Твір присвячений матері поета. Але образ покійної «матері Марії» переростає в образ Скорбної матері, в якому узагальнено і долю Божої матері, і страждання України. З поеми проступає динамічна картина трагедії рідної землі, яка потрапила в криваву орбіту Громадянської війни.

Отже, доля Павла Тичини — то доля його нації. Є в ній трагічні сторінки, болісні невдачі, але домінує жага життя, енергія творення, високий ідеал справедливості, а тим самим геній безсмертя.