Loading...

Патріотичний пафос вірша П. Тичини «Я утверждаюсь»

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Патріотизм — одне з найблагородніших людських почуттів, а тому поезія П. Тичини «Я утверждаюсь» завжди привертала до себе увагу, завжди була і буде цікавою українському читачеві.

Вірш «Я утверждаюсь» поет написав у 1943 році. Це були роки, коли фашисти надто далеко зайшли в глиб нашої країни. Ось-ось у війні наступить переломний етап, і так потрібне віще слово — віра, що так і буде. «Я утверждаюсь» — саме така поезія, в якій могутньо і сильно звучить ненависть до ворога і віра в сили народу, армії, в перемогу:

Фашистська гидь,

Тремти! Я розвертаюсь!
Тобі ж кладу я дошку гробову.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
Бо я живу!

Поезія написана від першої особи, тому авторське «я» — це і поет, і його народ. Ліричному герою твору болить доля його народу, над яким жорстоко знущалися фашисти:

Тевтоніє! Мене ти пожирала,

Як вішала дочок моїх, синів
І як залізо, хліб та вугіль крала...
О, як твій дух осатанів!

Відображаючи переживання і внутрішній біль ліричного героя за долю свого народу, П. Тичина говорить твердо і переконливо, що не можна знищити народ — бо ми нація сильна і мужня:

Я єсть народ, якого правди сила

Ніким звойована ще не була...

Патріотичний пафос вірша і в тому, що поет стверджує право свого народу на існування, на незалежність. Тому, мабуть, і стали афоризмом слова з вірша:

Щоб жить — ні в кого права не питаюсь,

Щоб жить — я всі кайдани розірву...
Поет вірить, що перемога обов'язково буде за нашим народом, що він здолає ворога і підніме зранену країну:

Із ран — нове життя заколоситься,

Що в нього світ весь буде подивлять!

Поезію П. Тичини «Я утверждаюсь» по праву називають вершиною досягнень поета періоду Великої Вітчизняної війни, віршем-клятвою про безсмертя українського народу. Слова «Я єсть народ», які тричі повторюються у вірші, говорять нам про єдність ліричного «я» з народом, а це «я» — це кожен із нас, і тому так актуально звучать вони й сьогодні.