Loading...

Твір на тему: "Мій улюблений вірш Павла Тичини"

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...

Мені дуже подобається поезія «Арфами, арфами...». Це рідкісна за мелодійністю поезія, за красою внутрішніх віддзвонів, за ніжним поєднанням почуттів. Цей вірш, здається, увібрав у себе всю красу українського фольклору, веснянок, гаївок:

Любая, милая, —

Чи засмучена ти ходиш, чи налита щастям
вкрай
Там за нивами...


Вірш «Арфами, арфами...» побудований на оптимістичних акордах. Поет відчуває себе в обіймах Всесвіту, а його ліричний герой прагне пізнати себе, знайти своє місце в житті, свій органічний зв'язок з природою. Персоніфікація весни як дівчини, закосиченої квітами, з краплями роси, співом жайворонка, дзвоном струмочків доповнюється протилежно новою — темою тогочасного громадського життя:

Буде бій

Вогневий!
Сміх буде, плач буде...
Перламутровий...


У поезії переданий настрій оптимістичного сприйняття світу й очікування чогось нового, незнайомого. Ліричний герой, звертаючись до коханої, просить відкрити своє серце весні.

Вірш написаний кількома розмірами, і це створює дивну музикальність і неповторну мелодійність. Добре обізнаний з музикою та живописом, Тичина розумів величезні можливості їх взаємодії. Навіть у назві збірки поєднується зоровий образ і музичний: сонячні кларнети.

Я вражена умінням Павла Тичини подати у невеликому за розміром творі чарівні живописні картини природи, виділяючи у кожній фразі найважливіші слова-епітети: самодзвонними, ніжнотонними, перламутровий.

Поезія «Арфами, арфами...» створює ілюзію широти. Я не знаю іншої поезії, у якій так переплелися б художні стилі, у якій одночасно було б порушено кілька глибоких філософських проблем. Цій поезії жити в віках і радувати все нові й нові покоління.