Loading...

Твір на тему: "Настрої задуму в поезії В. Підпалого"

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Ми є! Були! І будем ми.
Й Вітчизна наша з нами.

І. Багряний


Моя Україна.. Мій рідний край, великий-превеликий, неповторний у своїй красі! Його поля, луки й ріки хвилюють, бентежать душу, викликають такі емоції, що пісня ллється з уст.

Україна — це сліпуча синь неба, легкокрилі тополі та червона калина, хрещатий барвінок і огнисті мальви. Україна — це стрімкий потік Дніпра, гіркий полин на козацьких могилах, розкішний вінок з білої ніжної ромашки. Україна — це. земля краси і величі...

Хто ми без Батьківщини? Ніхто і ніщо. Велич Батьківщини — наше щасливе життя. Людина, яка зраджує Батьківщину, не має права на життя. Мені здається, що з покоління в покоління треба передавати істину: Батьківщина — держава, в якій живеш. Держава є — є народність; є народність — є нація; є нація— є народ, є «я» — дитя народу, дитя землі, яка виплекала мене.

В. Підпалий у своїх елегіях створює образ Батьківщини через сприйняття ліричних героїв. Одним із кращих зразків патріотичної лірики є вірш «Тиха елегія».


Елегія має своєрідну побудову. Кожна з п'яти строф містить запитання й відповідь:

Коли мене питають? «Любиш ріки,

річки і річечки й потічки?» ­-
відмовчуюсь: вони в мені навіки,
а для мого народу на віки!

У вірші багато символів: ріки, річки, ясні зорі, тихі води, степи, озера, яблуні і саду... Усе це Батьківщина, без якої автор не мислить себе, від них не відокремиться навіть тоді, як в землю перейде. Найвеличніший символ — рідна мова. Нею має володіти людина вже з дитинства. Вона вливається в дитячу душу з молоком матері, колисковими піснями неньки. Рідна мова — основа сім'ї:

Коли мене питають:«Рідну мову

чи зміг би поміняти на чужу?» —
моя дружина сину колискову
співає тихо... Краще не скажу.

У вірші «Тиха елегія» В. Підпалий виступає як патріот, в авторське «я» зливаються громадянська позиція й інтимні почуття. Письменник стверджує думку про роль Батьківщини в житті людини, доходить думки про необхідність єднання людини й рідного краю. Це і є ідея поезії.

Кульмінація елегії — п'ята строфа. Якщо в перших чотирьох строфах тон принижений, дещо висхідна інтонація, відтворена словами «відмовчуюсь», «мовчу», «я знов мовчу», то в п'ятій строфі вибухає крик:


Коли мене питають: «Україну

чи зможеш ти забудь на чужині?» —

Кричу: «Кладіть отут у домовину
живим» Однаковісінько мені...»

Для автора, ліричного героя, поміняти рідну землю на чужу — рівноцінно смерті. Як і у вірші «Запросини», у поезії «Тиха елегія» В. Підпалий використовує единопочаток, що звучить рефреном.

Тема поезії — монологічна сповідь автора перед собою, своїм народом, своєю родиною. Вірю, що світле майбутнє чекає мою Батьківщину, якщо на її землі будуть жити справжні патріоти.