Loading...

Поетичне слово В. Сосюри в часи Великої Вітчизняної війни

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...

Під час Великої Вітчизняної війни Володимир Сосюра — військовий кореспондент. Його зброєю було слово. Він був бійцем і на фронті, й тоді, коли жив у засніженій Уфі. У перші ж дні війни з'являються його полум'яні патріотичні вірші, в яких висловлені почуття й думки всього нашого народу:

Мій край клекоче у пожарі...

Чи ж можу буть байдужим я?!
(«В серцях відвага соколина...»)

1941 року в Харкові виходить збірка поезій Сосюри «Червоним воїнам». Наступного року вийшли збірки: в Саратові — «В години гніву», в Уфі — «Під гул кривавий» та поема «Син України».

Слово поета надихало воїнів на бойові подвиги, зміцнювало віру в перемогу. 1943 року видано окремим виданням для поширення на окупованій Україні поему Тараса Шевченка «Сон» («У всякого своя доля...») з позначенням «Київ, 1943». Насправді Київ тоді був окупований, і книжечка друкувалася в Москві. У текст поеми після рядка «А мати пшеницю на панщині жне» було вмонтовано рядки Сосюри з його «Листа до земляків»:

Я звертаюсь до вас, дорогі земляки-побратими...

Бийте ворога скрізь, хай в крові своїй чорній потоне
Змій-нападник під гул, під розгойданий гул батарей!

Одлунає гроза, блискавиці погаснуть криваві,

Знов сади зацвітуть, заспівають в садах солов'ї,

І повернетесь ви як герої додому у славі,
Дорогі земляки, побратими і друзі мої!

Слово поета брало безпосередню участь у смертельній боротьбі з фашизмом. У «Листі» і в багатьох інших віршах звучала непохитна впевненість у перемозі, звучали рядки про безсмертну славу, що чекає героїв, про відновлення життя після перемоги над ворогом.

Свій гнів поет спрямовує проти людиноненависницької ідеології фашизму («Потворам тьми»), і поруч із цим — образи радянських бійців, що взяли на себе основний тягар розгрому гітлеризму («Слава», «В очах», «Де вся земля неначе рана...»). У поемі «Син України» Сосюра подав типовий образ бійця Червоної Армії. Дитинство та юнацтво героя дуже нагадують ці пори життя самого поета. Поруч з образами воїнів-захисників постають зворушливі постаті матерів, дружин, які не менш мужньо виносили всі злигодні війни («Прощання», «Гнів», «Листи»).

У поемі «Мій син» події війни показані крізь призму трагічних переживань самого поета у зв'язку зі звісткою про загибель сина (на щастя, це повідомлення було помилковим).


Та про що б не писав поет під час війни, ніколи й ні на хвилину він не забував Україну, тому в поетовій ліриці воєнних років постійно зустрічається образ рідного краю: «Там, де верби...», «Ой не шуми, вітре...», «Скоро прийде весна»):

Луна пісень кругом полине,

Тебе ми знімемо з хреста, —
І ти воскреснеш, Україно,
Моя ти страднице свята!
(«Весняний сад, квітки барвисті»