Твір-роздум з приводу втрати людиною душевної гармонії і способів її повернення (на основі поезій Тичини,Рильського,Плужника)

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Гармонія – це певний тип міри , де якісні протилежності перебувають в якісній єдності і цілісності . Ми часто замислюємось про своє душевне самопочуття , намагаємось зрозуміти чи врівноважені гармонійні тереза . Та в чому ж полягає суть цього терміну ? На мою думку , вміння співіснувати з людьми , співчувати , розуміти , допомагати робить нас «чистішими» , мудрішими, добрішими , звертає увагу людей — ти стаєш комусь потрібний і розумієш , що у цьому житті тобі відведена неабияка роль. Це , власне, щастя. А чи не є щастя наслідком гармонії ? Адже коли людина спокійна вона не має тягаря на душі, їй підвласне все. Не раз у журналі чи то газеті мені випадала можливість прочитати слова про те , що тіла й душа перебувають у повній гармонії. Це означає , що людина цінує себе, свої якості , її тіло – це як доповнення душі, її довершеність. Гармонію душі можна порівняти з гармонією природи і людини.

Осінь. Ліс. Листя шурхотить під моїми ногами. Я йду, прижинячи крок, залишаю позаду міський шум, гомінливий натовп, знервованих перехожих, щоденні проблеми, буденну суєту. Поступово кроки сповільнюються, починаю помічати все, що навколо: синь неба через верховіття, задумані осінні дерева, прозорий спокій дня. І світ не видається вже мені недосконалим, я віднаходжу рівногвагу, спокій, у моїй душі оселяється гармонія. Її дарують мені осінь, ліс, дерева, вітер. 
Дуже часто в нашому житті трапляються моменти, коли нам доводиться шукати душевну гармонію, рівновагу, спокій в повсякденному житті. Вони необхідні людині для того, щоб жити і творити. Євген Плужник у поезі «Вчись у природи творчого спокою» радить кожному: 

Вчись у природи творчого спокою
В дні вересневі. Мудро на землі.
Як від озер порослих осокою, 
Кудись на південь линуть журавлі.

І справді «мудро на землі», а тому саме у природи треба вчитися віднаходити душевну гармонію, бо вона мудра, вічна,і ми її частина, а тому не маємо права розчинитися в її суєті:

Бо я дивлюсь і бачу: все навіки
На цій осінній лагідній землі,
І твій слідок малий такий великий,
Що я тобі й сказти б не зумів

Саме тому Максим Рильський ще у своїх першій збірочці «на білих островах» мріє втекти на хмари, у безодню неба, до краси духовного життя «на білі острови». Бо саме там, а не серед людської метушні можна віднайти рівновагу, натхнення, гармонії:

Поете! Живемо в пустині
Серед каміння та людей,
І тільки мак небесно-синій – 
Єдина втіха для людей.

Краса природи, краса людини, краса почуттів – вони нероздільні. Кохання. Скільки сердець, відчувши його, захотіли співати, творити, скільки закоханих людей нарешті зрозуміли красу життя і своє призначення на землі. Іноді навіть погляд, жест, слово коханної людини здатні змусити нас бачити красу світу у всій її гармонійності, як побачив її ліричний герой поезії Павла Тичини «Ви знаєте, як липа шелестить»:

Ви знаєте, як липа шелестить
У місячні весняні ночі? —
Кохана спить, кохана спить,
Піди збуди, цілуй їй очі,
Кохана спить…

Я дивлюся в осіннє небо, далеке і синє, і розумію, що світ наш таки досконалий і мудрий, прекрасний і неповторний. Головне – вміти бачити, розуміти, відчувати, шукати гармонію і душевного спокою у поезії, у людях, у природі, у людських почуттях.