Loading...

Сава Чалий як уособлення трагічної самотності, неординарної особистості

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Ще хлопчиною Іван Карпенко-Карий слухав що народну думу з уст матері. Тоді гнівався на Саву, захоплювався відважними народними месниками, такими, як Гнат Голий. Аж ось тепер, коли драматургові минуло вже п’ятдесят років, ця давно знайома пісня-дума заговорила до його серця й розуму якось по-новому. Яка це трагедія! Прокляття народне не минуло долі Сави. Не зазнав зрадник і особистого щастя.

Одружився з шляхтянкою, але не дістав душевного спокою. Переслідують думки про колишніх побратимів. І вони таки прийшли до нього й помстилися, як велить закон народного правосуддя…

Отже, у Івана Карпенка-Карого з’являється намір взятися за українську історичну тему з часів гайдамаччини першої половини XVIII століття і втілити її в трагедії «Сава Чалий». В основі твору — не тільки народна дума: письменник-драматург опрацював багато історичних матеріалів і значно глибше, ніж у фольклорному творі, змалював образ Сави.

Сава Чалий Карпенка-Карого — людина великої енергії та пристрасті, що здатна глибоко переживати, любити й ненавидіти. На початку драми ми бачимо щирого патріота, у якого душа болить за сплюндровану польськими магнатами рідну землю.

Сава всі сили віддає на боротьбу за визволення народу з-під польсько-шляхетського гноблення. Але потім приходить зневіра: в Україні дедалі більше проливається кров, війні кінця-краю немає… Шляхтич Шмигельський переконує Саву. що спокій і добробут можна Досягти через примирення. Шукаючи згоди з польським панством, він потрапляє в табір лютого ворога України Потоцького, і цим уже остаточно стає на шлях зради. Марно сподівається він домовитися з польським гетьманом, щоб той не чинив зла народові. Ця фатальна помилка стає основним конфліктом трагедії. У своєму творі драматург психологічно глибоко показує, який шлях пройшов

Сава Чалий до свого духовного виродження і став ворогом України, заплямувавши руки кров’ю побратимів. Зрештою він потрапляє в безвихідь, і колишні бойові товариші вчиняють над Савою розправу. Помираючи, він розкаюється у своєму відступництві: «Простіть… Я кров’ю змив свою вину… Прощайте».

Такою кінцівкою Іван Карпенко-Карий стверджує, що зрада, за яких би умов вона не відбулася, є найтяжчим і непрощенним гріхом. У трагедії автор торкається загальнолюдських цінностей і змушує задуматися кожного про духовний зв’язок з рідним народом, про вірність національним інтересам Батьківщини.