Loading...

Твір на тему: "Любов до рідної землі, вірність у коханні — вічні загальнолюдські цінності"

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Дві вічні супутниці — слава і любов до Батьківщини — подарували безсмер­тя багатьом князям: Святославу, Володимиру, Ярославу… Але, на жаль, шлях до слави щедро политий кров’ю людською. Одну з таких кривавих історій розповів нам невідомий автор у «Слові про похід Ігорів».

Було це ще тоді, коли орач однією рукою тримав плуг, а другою меч, коли земля частіше поливалась слізьми, ніж дощами. Бо не давали спокою Руській землі половці. І вирішив Ігор Святославич зупинити поганців:

Загородили русичі

Поле щитами багряними,

Шукаючи собі честі,

А князеві слави.

Разом з Ігорем проти половців повели свої дружини ще п’ять князів. Зустрілися війська половецькі і руські на ріці Каялі. І була битва кривава:

Бились день та бились і другий,

А на третій, в південну годину,

Похилились Ігореві стяги!

Автор захоплюється мужністю і відвагою Всеволода, Ігоревого брата, який, не помічаючи ран, продовжував завдавати ворогам удар за ударом. Незважа­ючи на очевидну перевагу суперника, руські воїни самовіддано відбивали все мові і нові атаки, бо розуміли, що краще смерть, ніж ганьба втечі. Але не всім вистачило мужності та відваги. Невеликий загін кинувся навтіки, Ігор змушений був його наздоганяти:

Ігор полки свої повертає,
Жаль йому брата любого Всеволода.

Залишився Всеволод Святославич на полі бою без підтримки, бо сам князь Ігор потрапив у полон. Його серце розривалося від туги. Він розумів, що саме його невдалий похід відкрив половцям шлях на Русь. Можливо, саме перебува­ючи в полоні, Ігор пошкодував, що не звернув уваги на всі перестороги: сонячне затемнення, навалу вороння, крик птаха. Та він мусив виправити ситуацію, щоб захистити рідну землю, свій народ, тому готується до втечі.

Але жодного натяку на те, що його «гудять» русичі. Всі, від малого до старо­го, розуміли, що любов до Батьківщини керувала діями князя. Ніхто не сумнівався у його мужності та відвазі. Найбільшою ганьбою для Ігоря був полон: «Лучче ж бо потятим бути, аніж полоненим…»

Не забуває народ і подвиги величного київського князя Святослава, Ігорево­го батька. Саме про нього говорять, що «був він грозою на ворога», «приборкав лихо полками сильними».

Святослав — справжній патріот, благородна людина, любить своїх синів, але його серце розривається від болю. Бо він розуміє, що саме нерозсудливість, заро­зумілість Всеволода та Ігоря, постійні князівські міжусобиці роздирають землю Руську, перетворюють її на легку здобич для ворогів. Тому батько хоче виправи­ти помилки своїх дітей, прагне об’єднати всіх князів, щоб захистити найбільшу святиню — Батьківщину.

Та чи можливо було б так палко змалювати переживання героїв, картини бою, розпач Ярославни, радість киян, викликану поверненням Ігоря, якби самому авторові не було б притаманним почуття глибокого патріотизму? Для нього і рід­на земля, і кожна ріка — жива істота. Вона розмовляє, страждає, радіє. Разом з народом на захист Батьківщини піднімаються і сили природи: «криваві зорі світ провіщають, чорні тучі з моря ідуть…» Устами Ярославни автор закликає на допомогу сонце, вітер, Дніпро. Стихії природи готові боронити Землю-матір, і все тепер залежить від розсудливості людей.

Таємниця безсмертя «Слова…» криється у почутті глибокої любові до рідної землі, та вірності у коханні. Ось уже кілька століть поспіль твір не залишає байдужими українців і знаходить палкий відгук у їхніх серцях. Тож шануймо нашу героїчну старовину. То­ді й нас шануватимуть, і нашу Батьківщину, яка пам’ятає своїх героїв.