Великий український мислитель і філософ Григорій Сковорода був автором першої в українській літературі збірки байок. Зразки цього жанру зустрічались і до нього, але лише він глибоко осмислив і повно розкрий потенціальні можливості байки як літературного жанру в плані зображення суспільного життя. Байки Сковороди, в яких звучать актуальні мотиви часу, вийшли в світ під назвою «Басни харьковскії». У різноманітних за тематикою творах письменнім пропагує свої суспільно-політичні та морально-естетичні погляди, зупиняється на проблемах співжиття людей, підносить благородні риси трудового народу: чесність, розум, добропорядність. Цікавою частиною байок є їхня «сила» (мораль).
Здебільшого мораль висловлена афористично, ритміка часто стилізована під ритміку прислів’їв та приказок. Іноді «сила» набагато більша, ніж основний текст байок. Важливим у байках Сковороди є мотив «сродної праці», якій байкар присип тив чимало творів. Письменник настійно твердив, що праця є природною по. требою кожної людини. Без праці людина не може мати щастя і морального здоволення. Робота дає суспільству матеріальне і духовне багатство. Але праци твердить Сковорода, мусить бути вільною. Кожний громадянин суспільства має працювати за покликанням, за нахилом і обдаруванням виконувати посильну і доступну йому працю. Тільки тоді всі люди будуть рівними, щасливими. Сковорода також підніс вимогу самовдосконалення. Він засуджував тих,хто «високо вгору дметься».
Запитайте в гончого собаки, говорить Сковорода, коли йому весело? Тоді, відповість собака, коли ганяє зайця. Або кіт, — коли він задоволений своїм життям? Безперечно, відповідає байкар, коли сидить біля нори, щоб зловити мишу, хоча може її й не їсти. На цих життєвих і добре зрозумілих прикладах Сковорода стверджує важливість і природність для суспільства ідеї — жити за законами праці. Письменник у байці твердить, що «нет радостнее, как жить по натуре», тобто трудитися, залежно від здібностей та покликання. Бо коли цього не дотриться, тоді суспільство втрачає дуже багато.
Постать Григорія Савича Сковороди у давній українській літературі — одна з помітніших. Вона належить до тих, що з плином часу дедалі більше ваблять ми поколінь. Письменник і філософ, композитор і співак, знавець багатьох мов, Сковорода дивував сучасників різнобічним талантом, енциклопедичними знаннями, відповідністю духовних устремлінь своїм вчинкам і діям. Поезія Г. Сковороди оптимістична, життєствердна. Вона пропагувала ідеї праці в ім’я трудового народу, щастя, віру в світле майбутнє. Сковорода не просто наслідував фольклорні твори.
Сковорода вважає, що воля є найбільшою цінністю в світі. Про волю, до якої прагне все людство, говорить Сковорода у вірши «Голова всяка имеет смисл». Для поета боротьба за волю — це життєве кредо. «Правителів» свого часу письменник порівнює з вовками, що порядкують у «вівчарні». Виступаючи з критикою владарів феодального світу, Сковорода вдавався до їдкого сміху й сатири. У його творах багато сатиричних стріл, спрямовані них проти тиранії, насильства кріпосників, проти їхнього розкішного і розпутногш життя, проти зловживань чиновників тощо. Особливо відзначається сатиричний спрямуванням пісня «Всякому городу нрав и права». Тут Сковорода виводить цілу галерею образів тогочасного життя. Поета турбував і тодішній стан освіти в Україні. Схоластична наука була далекою від вимог життя, інтересів народу.
Праця несе в дім добробут, затишок та злагоду. Уся невитрачена енергія йде у потрібному напрямку, плюс до цього, й гроші водитимуться вдома, адже зараз без грошей нікуди.
Григорій Сковорода увійшов в історію українського народу як видатний філософ-гуманіст, письменник-демократ. Його кращі твори є життєдайним джерелом, з якого черпатиме наснагу ще не одне покоління.