Збірка поезій Івана Франка "Зів"яле листя" створювалась понад десять років і побачила світ у 1896 році. Вона складається з трьох циклів, названих "жмутками". "Зів"яле листя" містить інтимну лірику, і якій висловлено глибокі почуття палкого, але нещасливого і нерозділеного кохання. Мотиви туги і страждань викликані тяжкими роками невдач і розчарувань. Появі сумних мотивів певною мірою сприяло і те, що соціальні перепони розлучили його з коханою дівчиною Ольгою Рожкевич, з якою він мріяв поєднати свою долю.
Інтимна лірика "Зів"яле листя" своєю красою, глибоким почуттям належить до найкращих зразків світової поезії. У рефераті "Іван Франко" Михайло Коцюбинський писав: "Трагізм особистого життя часто вплітається в терновий вінок життя народу. У Франка є прекрасна річ - лірична драма "Зів"яле листя". Це такі легкі, ніжні вірші з такою широкою гамою почуттів і розумінням душі людської, що, читаючи їх, не знаєш кому віддати перевагу: чи поету боротьби, чи поетові -лірику, співцеві кохання і настрою.
До найкращих віршів збірки належать: "Ой ти, дубочку, кучерявий", " Ой ти, дівчино, з горіха зерня", "Чого являєшся мені у сні?" та інші. В народних українських піснях червона калина - це символ ніжної і вродливої дівчини, а явір і дуб - вродливого парубка. У вірші "Червона калино..." образ дуба представлений як символ ворожої сили. Дуб звертається до калини:
Чого в лузі гнешся?
Поезія "Чого являєшся мені у сні?" є однією з найкращих у збірці. У ній хвилююче відтворено ніжну, палку, але нерозділену любов ліричного героя. Тільки у сні з"являється йому образ коханої:
Чого звертаєш ти до мене
В життю ти мною згордувала,
Оті ридання голосні -
Засобами української лірично-народної пісні написана поезія "Ой ти, дівчино, з горіха зерня". Для форми вірша Франко скористався ритмікою поширеної в народі пісні "Ой ти, дівчино, горда та пишна". З народними піснями споріднений вірш і деякими образами та лексикою. Такими є порівняння дівчини з ясною зорею, горіховим зерням, вживання пестливих слів (хустонька, серденько). Очі коханої кращі від сонця, вони запалюють коханому серце пожаром, будять у нього незгасиме почуття любові. У вірші відтворено драму ніжної любові ліричного героя, показано суперечливість його почуттів, бо для нього втрачена кохана дівчина, а лишилась тільки невгасима любов, яка ранить його серце.
Ти мої радощі, ти моє горе.
Тебе кохаючи, загублю душу.