Збільшити або зменшити шрифт тексту : Сатирична повість «Іван Іванович» з’явилася вперше в журналі «Літературний ярмарок» у 1929 році. Епіграфом до твору послужили слова Миколи Гоголя, де йдеться про прагнення митців «викопувати» для своїх творів персонажів із глухих, нічим не примітних місць, зображувати бідність і недосконалість життя. І ось Микола Хвильовий знайшов ту «глуш» і той «закуток», які, на його думку, можуть стати предметом зображення у повісті.
Головний герой твору був виграний за «вольтер’янство» з третього курсу юридичного факультету, тож він мав майже вишу освіту. Жив він у нагірній частині «від голови до п’ят революційного» міста на вулиці Томаса Мора. Закутком цей район назвати важко: скрізь асфальт, клумби, по дорозі пролітають автомобілі. Скрізь панує порядок у «новій революційній інтерпретації». Сім’я Івана Івановича творить «новий комуністичний побут», як говорить голова родини. Але у цьому «новому» побуті залишається це досить багато старого і далекого від ідеалів комунізму. Бо коли дружина Івана Івановича — товаришка Галакта (Марфа Галактіонівна) читає Леніна і Маркса, її рука тягнеться за Мопассаном. У родині є син Май і донька Фіалка.
Окрім того, є гувернантка — мадемуазель Люсі й куховарка Явдоха.
Іван Іванович має партійну кличку Жан. Він заробляє на життя у тресті, але на 250 карбованців прожити важко, тож доводиться йому писати до місцевої преси. Ця людина має надуте черево, ходить у дорогих костюмах, має репутацію гарного робітника і зразкового партійця, він прагне «бути зразком для інших і особливо для несвідомої партійної маси». Для цього товариш Жан регулярно сплачує членські з внески, що становить 2 % від його заробітку, у різні організації: він і член «Друга дітей», і член «Повітрофлоту» та «Доброхїму», а також член клубу політкаторжан і профспілки і т. д. і т. п. Навряд чи знайдеться хтось, хто в цьому сенсі міг би позмагатися з Іваном Івановичем, тут дійсно він «не має собі-рівних». Герой часто розпалюється у дискусіях з приводу побудови соціалізму, бо він сам не радий, що має «такий палкий характер і таку більшовицько-витриману натуру».
Іван Іванович — це той, хто не може «спокійно реагувати на партійне виродження», але не помічає того, що це «виродження» торкнулося і його сім’ї.
До Марфи Галактіонівни час від часу навідується друг дому Методій Кирилович і вони разом розв’язують «головне питання». Хоча Іван Іванович має чотири кімнати, його кухарка спить у коридорі, при цьому господар любить похвалитися своїм «почуттям пролетарської норми». Товариш Жан користується меблями, конфіскованими у якогось поміщика, а отже, сам стає схожим на нього. Герой наділений «рішучим темпераментом», він не любить «сентиментальничати», дуже «скромний» і «чесний», але все це лише на свою користь. Діти в родині виховується француженкою-гувернанткою, як це бувало при царизмі, тому розмовляють лише по-французьки, не знаючи рідної мови.
А замість казок, які виховують ідеалістів, діти слухають «соцвихівні оповідання». Цікавим штрихом до портрету Жана і Галакти є їхнє «передягання» перед походом до ячейки. У цей день вони одягалися в старе вбрання, тоді як мали достатньо дорогих речей. Ніжно-білі пальці Івана Івановича, така ж білосніжна хустинка видавали, що він далекий від пролетаріату.
Кар’єра Івана Івановича закінчилася трагічно. Він був «вичищений» не лише з бюро, йому запропонували «вийти з партії». Винахідник електричної мухобійки Іван Іванович так і не зміг зрозуміти своєї провини. Мажор його життя змінився мінором не лише тому, що ставлення господаря до куховарки Явдохи було не товариське, а барське, а й тому, що в кожному слові Івана Івановича відчувалася фальш, пристосуванство, невпевненість. Тому фінал повісті М. Хвильового є цілком логічним.
Свежие комментарии