Збільшити або зменшити шрифт тексту : В першій половині ХІХ століття сюжети українських драм мали щасливий кінець. Героїня діставала право на щастя, головним чином, дякуючи поступливості і багатого претиндента на неї і батьків («Назар Стодоля», «Наталка Полтавка», «Сватання на Гончарівці»). До останньої третини століття трагічний кінець стає звичайним, причому, в деяких випадках за смерть героїні мстить її коханий, але такий же знедолений, як і вона. Єдиним в своєму роді залишився фінал драми Івана Франка «Украдене щастя» (1893р. перша назва «Жандарм»), де самий боязкий із боязких, самий забутий із забутих чоловік, загубивши останні залишки вікового, увійшовшого, здається, в кров, терпіння піднімає сокиру на жандарма — мстить за своє приниження. Звичайно ж, Микола Задорожний не розумів, що принизив його не Михайло, яикй зовсім недавно був таким же селянином, а сьогодні став жандармом, як і не розумів того, що щастя вкрадено не тільки у нього. Щастя вкрало саме життя героїв. Така ситуація була характерна для даного періоду.
У п»єсі використано вже відомий сюжетний мотив: обманувши дівчину, щоб не розділяти з нею спадок, брати видають її заміж за власного батрака — тихого і покірного Миколу. Вле це передісторія. Дія ж починається з того моменту, на якому, умовно кажучи, закінчилась «Лимерівна». У драмі «Украдене щастя» конфлікт розгортається в селянському оточені. Михайло користується своїм положенням жандарма — на його характері, манері спілкування відобразилась «служба».Але все ж він людина того ж стану, тільки відірвана від звичайного середовища, ось що посилює його драму. За його грубістю і нахабністю — прірва самотності душі, колись колись гарячий і щирий , а тепер скалічений державною машиною, яка нівечить все навколо. І в його коханні до Анни з»являється дещо фальшиве, що більше подібне на помсту, на юродство, тому що юне прекрасне почуття в ньому вже давно вбите страшною силою цього світу — власництвом. Тому і виникає протистояння не тільки між ним і Миколою, але й протиприродна напруженість, майже ворожнеча, в його відносинах із Анною. Вже й Анні передається частина його жорстокості по відношенню до Миколи — самому беззахисному із всіх. Тяжкі і трагічні муки в цьому «трикутнику» випадають на долю Анни, так як вона ще переживає внутрішній конфлікт між почуттям і обов»язком.
Зарублений Миколою Задорожним, Михайло Гурман дякує йому і бере всю вину на себе, що тим самим розкриває не тільки його внутрішнє благородство, але й те, якою мукою було для нього життя: «Мені тепер зовсім добре. Навіть лікарства не треба. Дякую тобі. Я хотів сам це зробити, але рука не піднімалась». Та чи було це лікарством для Анни? Микола намагається заспокоїти Анну словами: «Анна, заспокойся, хіба тобі нема для кого жити?»
Михайло знайшов порятунок у смерті, а Анна і Микола залишились жити далі, із цим клеймом на все життя. Хто забрав у них те щастя, яке належало їм, хто винен у цьому, брати чи суспільство, в якому жили вони, чи саме життя?
У людей забирали все, але хто дав право їм забрати те, найцінніше, що є у людини.Кожна людина має право на щастя. Самеце страхітливе життя і показав Іван Франко в своїй драмі, тим самим виніс вирок оточуваному світу.
Свежие комментарии