Loading...

Трагічна доля поезії «Любіть Україну» Володимира Сосюри

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...

Володимир Сосюра віддано любить Україну, народ свій, якому впродовж його тернистого шляху випало зазнати стільки кривд і поневірянь.Згадаймо Тараса Григоровича, який усе своє полум'яне життя поклав на олтар Вітчизни України, матері, неньки єдиної, найдорожчої. Про палку любов до неї він з далекої Орської фортеці посилав свій голос:



Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,

Що прокляну святого Бога,
За неї душу погублю.
Крізь віки з глухого царського каземату чуємо його напуття:
Свою Україну любіть,
Любіть її...


За неї Кобзар наш карався, мучився, страждав, але не каявся. Майже така сама доля спіткала вже в радянський час і Володимира Сосюру — автора чудової поезії «Любіть Україну».Літо 1951 року. В Москві завершилась перша повоєнна Декада українського мистецтва і літератури. У ній брав активну участь і В. Сосюра. Як і інші письменники, він виступав у театрах, на фабриках і заводах, школах і вузах... І всюди — з великим успіхом. Його задушевні поезії припадали до серця москвичам — особливо вірш «Любіть Україну».І раптом — наче виляск нагая — стаття у «Правді» «Проти ідеологічних перекручень у літературі». Нею наче ножа загородили поетові у спину. У статті шельмувався один-єдиний вірш Володимира Сосюри — «Любіть Україну».Що ж було головною причиною тяжких звинувачень поетові? Письменник Віталій Коваль розмірковував: «Командній лізі Сталіна потрібно було вбити в людях... дуже небезпечне для них почуття любові до рідної землі, до рідного краю».Послухаймо, як сердечно, мовби в душу заглядаючи, звертається поет зокрема до кожного з нас і до всього народу:


Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води,

в годину щасливу і радості мить,
любіть у годину негоди!..



Ми бачимо її «в світі єдину, одну», в зірках, у квітці, в пташині, у хвилях Дніпра — в тому вічному і нетлінному, що прийшло до нас крізь віки. Україні всміхається сонце, миготять зорі, шумлять верби над ставами. Через сторіччя вловлюємо і беремо до серця й розуму українську пісню, думу, красу її національних святинь, які нагадують золоті моря пшениці під мирними блакитними небесами.
Палким закликом завершується високопатріотична поезія Володимира Сосюри:


Всім серцем любіть Україну свою, —
і вічні ми будемо з нею.

Пощезли хулителі і брехуни, наклепники і кон'юнктурники, а чиста і ясна, мов сонце, Сосюрина поезія живе і проймає наші серця закликом: «Любіть Україну!».