Loading...

«Тричі мені являлася любов...»: «Зів'яле листя» у серці і пам'яті поета (за творчістю І.Франка)

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Розвійтеся з вітром, листочки зів'ялі,
Розвійтесь, як тихе зітхання.
Незгоєні рани, невтишні жалі,
Завмерлеє в серці кохання...
 
Це рядки з ліричної збірки Івана Франка «Зів'яле листя». Не знаючи біографії поета, я навіть не замислювалася, чому саме листя — «зів'яле», чому саме на три жмутки — три цикли — поділяються поезії збірки. Та коли прочитала роман Романа Горака «Тричі мені являлася любов» — все зрозуміла.
У Івана Яковича було три палких і щирих кохання, та жодне з них не було взаємним, чи, точніше, щасливим, бо не випало прожити спільно з жодною обраницею. Першою жінкою, яка підкорила серце митця, була дочка священика Ольга Рошкевич. Вона також гаряче любила Франка, але її рідні були проти того, щоб їхня дочка мала взаємини із «проскрибованим» (як висловилася у своїх «Спогадах про Івана Франка» Михайлина Рошкевич-Іванець). Згодом Ольга вийшла заміж за В. Озаркевича і почала уникати поета. Навіть коли він, помираючи, просив, щоб вона прийшла проститися, —- < Ольга відмовилася, хоч їхні стосунки, як згадував Франко, тягнулися десять років.
Друге поетове кохання — Юзефа Дзвонковська, вродлива й розумна жінка. Франко просив її руки, та вона відмовила. Це завдало поетові глибокого болю, який відчувається в поезіях, присвячених Юзефі. Але справа не в тому, що Дзвонковська була байдужою до його почуттів, а в тому, що її мучила страшна хвороба — туберкульоз, і жінка відмовляла всім, хто бажав одружитися з нею, аби не зв'язувати нікого своєю недугою.
Останнє кохання Франка, якому присвячено «третій жмуток», — Целіна Зигмунтовська. Дивно, як ця користолюбна, надміру гордовита, духовно обмежена жінка могла полонити серце розумного, досвідченого вже чоловіка. Кажуть, що любов сліпа. У цьому випадку любов спромоглася, власне, тільки на очі, які бачили зовнішнє — красу Целіни, яка й відбирала поетові здоровий глузд; глибші відчуття мовчали. Франкова пристрасть також не знайшла взаємності. Зигмунтовська взагалі не звертала на нього уваги. Коли закоханий митець писав їй листи, вона холодно відповідала на них. На мою думку, саме про неї Франко написав:
 
В житті мене ти й знать не знаєш,
Ідеш по вулиці — минаєш,
Вклонюся — навіть не зирнеш
І головою не кивнеш...
 
Але якими б не були біографічні підстави для творчості, збірка «Зів'яле листя» — це гімн палкому коханню, одному з найкращих людських почуттів. Поезії, виспівані серцем Франка, глибоко западають у душу. Зів'ялі листочки, рознесені холодним осіннім вітром, — це втрачені мрії поета, символ його нерозділеної печальної любові, біль і туга за прекрасним.