Твір на тему: "Подивимось у вічі вікам"

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Мовчазний Новослобідський ліс… Про що він думає? Що пригадує? Які таємниці нашої історії зберігає? Я ступаю кілька кроків і завмираю. Тиша захоп­лює мене. Але ось налітає вітер і все відразу оживає. Прокидаються дерева, і кидають із себе сонячне листя — листи осені. Перебираючи кожний листок, нарешті знаходжу лист, адресований тільки мені. Що він розповість? Подиви­мось у вічі вікам…

Переді мною постають картини довоєнної Нової Слободи — нашого села. Бідність, колективізація, щоденна тяжка праця.У нашому селі колись жила звичайна сім’я — Параска та Олександр Бакаєви. 1927 року в них народився син. Роки минали… І ось хлопчикові Дмитру вже ви­повнилося чотирнадцять років, він закінчив сім класів, попереду канікули, прекрасна пора для відпочинку і допомоги батькам. Але… У життя нашого народу раптом прийшла біда — Велика Вітчизняна війна.

Страх, паніка, невизначеність панували скрізь. Майже всі чоловіки пішли на фронт, Дмитро теж мріяв туди потрапити і тому просився зарахувати його бій­цем до війська. Проте щоразу йому відмовляли через юний вік. Після кількох відмов Дмитро твердо вирішив готуватися у партизани.Одного разу військова розвідка повідомила про маскування поблизу нашо­го села німецької мотопіхоти. Дані потрібно було уточнити. Начальник штабу викликав до себе Дмитра і попросив його та ще двох хлопчаків перевірити уро­чище біля села. Хлопчаки блискуче виконали завдання: все розвідали і допові­ли. Відтоді вони не раз допомагали розвідці. Ще б пак — на неповнолітніх хлопчаків ніхто не звертав уваги. Вони, крім того, ще й маскувались: то вдягнуться, наче пастухи, то ходять, граючись, ніби прості сільські дітлахи.А на фронті тривали жорстокі бої. З часом і завдання для юних розвідників ускладнились. Одного разу вони виявили розташування німецьких гранатометів, і це допомогло знищити ворога.

З осені 1941 року почалася окупація нашого краю. Німецькі війська увійшли в Нову Слободу. Розстріли, свавілля, пограбування, катування — усі ці біди зачепили чи не кожну родину. А Дмитра не залишали думки про партизанський загін. Навесні він із товаришами, ризикуючи своїм життям, збирав на полях зброю, після того як з поля зійшов сніг. Із цими знахідками він із двома товаришами таки пішов до партизанів.

Двох Іванів, яким уже виповнилося вісімнадцять років, одразу зарахували до партизанського загону. А ось Дмитра не хотіли брати, незважаючи на принесе­ну зброю, бо він був ще неповнолітнім. Повертатись до села хлопець уперто від­мовився, так і став партизаном. Це сталося в червні 1942 року, коли в цьому ж лісі, яким я зараз прогулююсь, стояв Путивльський партизанський загін Сидо­ра Ковпака. Цей загін вів активну діяльність, висаджував у повітря ворожі по­тяги, підривав мости, якими мало їхати німецьке поповнення.

А через кілька тижнів сталася велика трагедія в нашому селі. Дмитро дізна­вся про це від розвідників. Це трапилося саме на свято Івана Купала — 7 липня. З самого ранку лунали автоматні черги, чулися вибухи, страшні крики, лемент та зойки… Каральна експедиція знищила майже все село — і старих, і ма­лих. І лише небагатьом пощастило вижити. Серед цих щасливців була і Дмитрова мати Параска. Коли хлопець зустрів її, вона, плачучи, дала йому вузлик суха­рів та маленький образок. Жінка вірила, що Бог збереже її дитину і поверне додому живою, хоч у ті часи радянська влада забороняла вірити в Бога й пропа­гувала атеїзм.Той образок Дмитро Бакаєв проніс крізь усю війну. А на його молоду долю випало чимало: і бойове поранення, голод і холод, і загибель командира, якому хлопець допомагав, і тяжкі партизанські операції в Карпатах.За бойові заслуги Дмитра Бакаєва нагородили медаллю «Партизану Вітчиз­няної війни II ступеня». У серпні 1944 року Дмитро повернувся в рідне село Но­ва Слобода.

Минули роки… Зараз нащадки партизана Дмитра Бакаєва мешкають у місті Харкові. Але ми, односельці, ніколи не забудемо подвигу нашого земляка. Ми вдячні всім воїнам, які віддали своє життя, захищаючи наш край від німецьких загарбників.Прогулюючись лісом, я думаю, що кожен листочок — це справді листи до нас. А в цих листах крізь віки, крізь роки надсилає історія імена тих людей, хто за свободу рідного краю важив власним життям.рія імена тих людей, хто за свободу рідного краю важив власним життям.
Loading...
 
ПІДВАЛ САЙТУ