Твір на тему: Засади творчості Миколи Хвильового

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

У 1925-1928 роках головною подією української культури була літературна дискусія, де відбувалося зіткнення просвітянської моделі літератури й європейської (модерністської). Найавторитетнішим прихильником другої позиції був Микола Хвильовий.

Назва започаткованої ним ВАПЛІТЕ (Вільної академії пролетарської літератури) — була алюзією на Академію Платона. Головне правило засідань цієї літорганізації — абсолютна свобода суджень.Хвильовий обстоював естетську літературу, потребу засвоїти знання Європи й її психологію, стати психологічним європейцем. Емблема європейської психології — Фауст, для якого характерна мужня цілісність, високий ідеалізм, абсолютний інтелектуалізм. Фауст мислить у ситуаціях, де не здатен мислити ніхто. Однак інтуїція Фауста вивищує його понад розум.

Пропагований письменником вітаїзм — це вічний бунт, себенаповнення до краю, життєствердження, «прагнення жити подесятереним життям» (О. Блок). Це приреченість на безсмертя, сп’яніння від справжньості життя, романтика прориву в безсмертя. Митець стверджував необхідність азарту, як шлях безсмертя. Для нього нема «золотої середини» — треба йти тільки по краю. Ризик і екстрим — емблема цього стилю.Хвильовий обстоював необхідність політичного суверенітету України, критикував ідею «старшого брата», наслідування російської літератури. На доведення цього він указував на специфіку української й російської душі. Письменник виступав проти надмірної сентиментальності українця, невміння дивитися правді в очі.

Революціонер-ідеаліст, Хвильовий довіряє революції, вірить, що вона приведе до гармонії. Проблема революціонерів Хвильового-у спробі роздвоєну душу відтворити як цілість. Сам Хвильовий страждав на неврастенію, його мучили жахливі галюцинації. Виключно самотній, він будував життя на основі життя своїх персонажів і рівнявся на лозунг Фрідріха Ніцше: «Якщо не можна гордо жити, то треба гордо померти».

Втручання політиків поклало кінець літературній дискусії, а постріл у скроню — кінець творчому шляху українського європейця Миколи Хвильового.