Один із кращих віршів В. Симоненка «Дід умер»

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Образ діда, вічного сільського трудівника, виписаний з величезною любов’ю, пошаною, з глибокою вдячністю за все, ‘іроблене ним для людей, для землі. Він нагадує образи селян і і «Зачарованої Десни» О. Довженка (пригадаймо батька ліричного героя, матір, яка любила садити городи, «щоб проі зростало»).
Починається вірш просто, наче зітхання. Ось повернулися з похорон, сіли за скорботний поминальний стіл, і хтось, може й сам онук, наче підсумовує: «От і все. Поховали старезного діда». І почали, за прадавнім селянським звичаєм, поминати покійного. Поминати не горілкою — ні, насамперед добрим словом: якою він був доброю людиною, як любив працювати.
Він тепер вже не встане
І ранком не піде
Із косою на гору круту.
І не стане мантачкою тишу будити,
Задивлятися в небо, як гаснуть зірки.
Лиш росою по нім буде плакати жито
І пливтимуть над ним непомітно віки.
Ці яскраві ліричні рядки перейняті глибокою філософською думкою. В них багато сказано й про працьовитість де він «мантачкою тишу будить ранком», його любов до природи, відчуття прекрасного. Дід був «хорошою людиною» — так просто й вичерпно дасться в народі найвища оцінка людині, її моральним якостям. Такокхлюдиною, що «росою по нім буде плакати жито» — цс- уособлення, яким передано єдність людини і природи. Після роздумів про життя і смерть у поета вириваються слова, сповнені щирості, відчаю й протесту:
… не хочу, щоб з землю ішли без сліда безіменні, свиті,
незрівнянно чудесні, горді діти землі, вірні діти труда.
І ще один цікавий поворот знайшов Симоненко, щоб розкрити велич душі діда-селянина, показати значення його життя, його праці для людства. Він перефразовує слова з вірша О. Пушкіна «Пам’ятник»:
… вірю,
що ні —
він увесь не умре.
Його думи нехитрі
додумають внуки…
Велич звершеного в житті дідом Симоненко підносить до рівня творчості геніального поета: він житиме в праці й думках, у пам’яті внуків, яким він передав свої пристрасть і гнів, радощі й муки’. З художньо-образної тканини вірша випливає висновок — безсмертя людини — в праці, в доброті, в тому, що вона зуміла передати нащадкам. І що кожна людина заслуговує на пам’ять, чи то в граніті чи бронзі, чи в людських душах і серцях. І треба вміти бачити й розуміти прекрасне й велике у живих — простих, звичайних, на перший погляд, людях. Треба любити їх.
Loading...