Аналіз новели В.Чухліба "Намисто"

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Василь Чухліб народився в селі Лебедівка на благословенній землі древньої Чернігівщини, і мальовнича краса її природи з малих літ глибоко запала йому в серце, щоб вихлюпнутися схвильованими рядками в його поетичній прозі.
В. Чухліб є одним з кращих творців новел, етюдів та мініатюр у «дорослій прозі» свого часу. Однак не менш відомим він став завдяки своїм оповіданням та казкам для дітей. Героями його казок є ведмедик Клиш-Клиш і павучок Канапчик, лисичка Мальвіна і зайчик Гасанець, цап Бородань і сорока Чара, джмелики Кіндра- тики і бурундучок Смугастик, мишка Намистина і качка Чомга, їжачок Топка і Сонячний Зайчик а також інші жителі Землі, Неба, Лісу та Річки. Пише В. Чухліб короткі оповідання та казки — про¬зорі, як кришталь, тихі, як тепле літо. Більшість із них — про природу. Письменник просто, без зайвих сюжетних ходів і вигадок малює сучасний світ, у якому діють дорослі та діти, які так чи інакше перебувають на природі. Представників природного світу автор наділяє тими рисами, характером та поведінкою, які властиві добрим та лихим людям. Письменник уникає повчального тону, даючи можливість самим осмислити мораль творів. Більшість новел
В. Чухліба є автобіографічними. Образи їхніх персонажів — Василька й Михайлика, Тарасика й Тетянки, Дениска й Варочки, Степанка і Марійки, Оксеника і Галинки, Славка і Валерки, Арсеника й Іванка — змальовані письменником з особливою любов’ю. Вони непосидючі, кмітливі й допитливі, з цікавістю пізнають світ, учаться дружити й допомагати старшим. Любляча мама, працьовитий батько, мудрі й життєрадісні дідусь та бабуся — це те середовище, в якому дітям затишно.
Мова творів В. Чухліба жива, народна, барвиста та вишукана. Вона не переобтяжена незрозумілою лексикою, запозиченими словами. Майстерне застосування образних порівнянь, персоніфікацій, епітетів, метафор у поєднанні з простонародними висловами створює особливий мовний колорит творів письменника. Тут, на¬приклад, зустрічаються такі рідковживані, але суто українські слова і словосполучення, як «калинові пломінці (тобто, кетяги)», «завруниться (заколоситься) жито», «закушмана (не причесана) голова», «вишмуляна (зношена) шапка», «примоцював (прилаштував) грузило».
Такий короткий і такий сильний образок! Одинадцять речень — ні, одинадцять подихів, у яких Василь Чухліб вмістив кілька десятиліть, долю тисяч вдів, таку ж трагічну, як і величну.
Як найсвятіші реліквії зберігала солдатська вдова весільне намисто, у якому її бачив суджений, і пекучий трикутник — похоронку.
«Смертю хоробрих.» — і все одно вона чекала його! Інакше б не одягла в найрадісніший і найболючіший день його подарунок. Можливо, перший і останній. А хто знає, як після війни вона орала спраглу ниву, б’ючи схудлу корівчину свою. Била і плакала, бо ж треба діточок на ноги піднімати.
А хто знає, скільки разів прокидалася в горобину ніч, злякана: чи не вибухи бомб розпанахують небо. О, скільки разів він наснився їй ночами — молодий, стрункий. і. живий! Здається, варто простягнути руку.
Та, нарешті, і в неї свято. Син, єдиний, жаданий, названий на честь батька і ніколи не бачений ним, одружується в добру годину.
Мамо, свята у праці і болях своїх! Ти оддавала дітям молодість і любов. Ти оддаєш їм у цю мить своє найдорожче — сивий спомин про коханого.
Ти віддаєш, як сонячне коло, жіночу долю свою і вірність пере¬даєш у спадок. І одне просиш у зоряного піднебесся: пошли їм долю, кращу і світлішу.
А перед тобою, коханий, я навіки лишилася українською мадон¬ною у простій білій хустині під розквітлою вишнею. І не розірветься сонячний разок людського життя. А коралі твої ще освятять руся¬ву внучку, крапелина крапелиною схожу на тебе. Мій коханий...

Аналіз надав Андрій Цицюра
Loading...