Loading...

Твір на тему:"Тільки той життя достоїн, хто кохає рідний край"

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Поетична спадщина Володимира Сосюри багата на патріотичні мотиви. Від світанку до кінця свого творчого шляху поет жив піснею про Вітчизну. Жита думами про Батьківщину, складати про неї пісні — найвище покликання співця.

Пісня Сосюри вільно злетіла над рідним краєм, славлячи його мальовничі простори, міста і села, працьовитих людей:

Твої міста і люди,
Твої поля й сади,
Так хто ж із нас не буде
Співать тобі завжди.

Так по-синівськи радіє поет за свою Батьківщину у вірші «Вітчизна», що був написаний ще 1937 року. І в інших поезіях Сосюра так само висловлює палку любов до своєї країни:

Я нікого ще так не любив, як тебе,
Україно, твоє щастя — моє,
Ти для мене і серце, і зір.

«Любіть Україну» — так зветься поезія В. Сосюри, присвячена подіям Великої Вітчизняної війни. Олесь Гончар назвав цю поезію «поетичною сповіддю» Сосюри. Навесні 1944 року Радянська Армія вже завершувала визволення рідної землі від фашистських загарбників. Сосюра повернувся з фронту у напівзруйнований Київ. Любов до рідного краю і гордість за рідну країну, а також жаль, що ворог заподіяв їй шкоди, — всі ці високі патріотичні почуття злилися в душі поета і зродили пісню «Любіть Україну». У червні 1944 року її було вперше надруковано в газеті «Київська правда».

Поезію «Любіть Україну» не можна переказати звичайними словами. Вона вся зіткана з тонких почуттів синівської любові до Батьківщини, тому й сприймається вона почуттями. Повторення наказової форми «любіть Україну», що звучить як рефрен, проходить через увесь твір і утверджує ці високі почуття.

Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.

Вітчизна непоборна і вічна, каже поет, вона зводиться з руїн і знову живе:

Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у звуках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових.

Поет використав із давньої легенди образ купини, яку не бере вогонь. Неопалима купина — символ безсмертя.У кожної людини Батьківщина починається по-своєму. У Сосюри вона почалась з хати-хворостянки, «де шахти на горі щодня малюють зорі», з Донеччини... У своїх віршах поет оспівує батьківський край — «зоряний Донбас». Красу рідної Донеччини поет бачить у клекоті домен, у «гомоні сталі», у переклику заводських гудків, у музиці працею сповненого дня, і мальовничі краєвиди захоплюють поета.

Всі твори Сосюри про Донбас, важку працю його людей насичені теплими ліричними барвами. Вони пройняті глибокою любов'ю до «героїчних земляків», як казав поет, «що здобувають сонячний камінь». Оцінюючи ці твори, білоруський поет Петрусь Бровка відзначав: «Багато хто твердить, що життя заводів з їхнім незамовкаючим гуркотом машин, брязкотом ланцюгів тяжко оспівати, а в Сосюри, в його поезіях це знаходить досконале й органічне відображення. Читаючи вірші Володимира Сосюри про його улюблену Донеччину, про шахтарів, серед яких він ріс, про тяжку гірку працю, радієм, що вірші його про заводи і шахти також ліричні, як вірші, в яких він оспівує широкі простори рідної України». Тут черпав своє поетичне натхнення син шахтарського краю: у людей праці, у трудових буднях робітничої Донеччини. Від того і виростали в поезії крила, дзвінким ставав її голос, повно, як добірне зерно, наливалося образне слово.