Жанрова і тематична різноманітність лірики Олександра Олеся

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Олександр Олесь — один із найталановитіших поетів початку XX сторіччя, вже перша збірка якого засвідчила, що «Україна, — за словами М. Грушевського, — дістала поета-лірика, котрого виглядала з часів Шевченка».
Вже перший друкований вірш, датований 1903 роком, конкретизує витоки тих «срібних акордів, що з серця знялись»:

В дитинстві ще… давно, давно колись
Я вибіг з хати в день майовий…
Шумів травою степ шовковий,
Сміявся день, пісні лились…
Весь божий світ сміявсь, радів…
Раділо сонце, ниви, луки…
І я не виніс щастя-муки,
І задзвеніли в серці звуки,
І розітнувсь мій перший спів.

Вже ці перші поетичні рядки засвідчили сповідальну щирість, простоту, невгамовність та емоційну складність почуття, а також свіжість, сонцесяйність, музикальність поетичного слова.
Образний світ Олександра Олеся заснований на почутті, на переживанні, на суб’єктивному настрої, і це ліричне начало є всеохоплюючим і всепроймаючим у творах, різних як за тематикою, так і за жанровою природою. У своїй поетичній присвяті матері («Моїй матері») він називав себе дитиною степу, «рідним братом вітру, простору і трав», що «як море, хвилювавсь». І ця поезія степу, гаю, ланів, що «пахтіли і цвіли», є провідною у доробку Олександра Олеся, у його жанровій системі.
Жага природи, ненаситність її чарами, замилувана її вічним рухом становлять основу світосприймаття Олеся, його вражаючого життєлюбства:

Як жити хочеться! Несказанно, безмірно…
Не надивився я ні на зелену землю,
Ні на далекі сині небеса.

Ліричний герой поезії Олександра Олеся має непереборну, вічну потребу читати таємничо-прекрасну книгу природи, оспівувати її красу, черпаючи від спілкування з нею те, що тримає його на світі, -«щастя-муку», «журбу і радість».
Почуття героя і почуттєва краса природи лежать одній і тій самій площині, становлячи нероздільну єдність. їх важко цитувати, бо вони на одному подиху прочитуються від початку і до кінця; саме тому їх важко аналізувати.
Зачаровує в інтимній ліриці поета не тільки щирість! краса почуття, а й те, що невгамовний шал закоханого! серця передається за допомогою виняткової довершеності художніх знахідок, передусім, метафор, порівнянь:

Сміються, плачуть солов’ї
І б’ють піснями в груди:
«Цілуй, цілуй, цілуй її, -
Знов молодість не буде»

Наскрізь ліризована й громадянська поезія Олександра Олеся. Прийшовши в літературу у час революційного-передгроззя, поет не міг не реагувати на бурхливі події нового дня, адже очисна суспільна хвиля була співзвучна внутрішньому ладу його думок і почувань. Духовно єднаючись із загальнонародним піднесенням в країні, поет роздумує над участю свого слова, з пафосом заявляючи: «О слово! будь мечем моїм!» Але відгукнувшись на конкретні події, поет зображує не стільки їх реалії, політичний зміст епохи, скільки свої особисті переживання, співчуття до учасників тих подій, про що яскраво свідчать суб’єктивно забарвлені вислови: «червоні прапори, …як макові квітки», «свято землі», «серце, як арфа».
Романтик за світовідчуттям, Олександр Олесь сприймав світ у контрастній кольоровій гамі і так само його відображав.

Радісні, світлі мотиви перемежовувались у його ліриці з мотивами суму і розчарування. Але усе ж не сумні настрої визначають особливість творчого «я» Олеся-поета.Поет усе життя залишався співцем життєстверджуючих настроїв і переконань. Хотілося б, щоб тим оптимізмом пройнялися і ми, його сучасні читачі.
Loading...