Збільшити або зменшити шрифт тексту : Я ніколи не замислювалася про сенс життя. Щоб знайти відповідь на це питання, я звернулася до добутку В. Г. Короленко «Сліпий музикант». Для кожної людини в певний час встає питання про його подальшу долю, про відношення до людей і до миру. Мир навколо величезний, у ньому безліч різних доріг, і майбутнє людини, його щастя залежить від правильного вибору свого життєвого шляху
Але як бути тому, кому невідомий це величезний мир, сліпому? Героєві Короленко сліпонародженому Петру доводиться пройти чимало перешкод на шляху на щастя. З дитинства він знав один тільки мир, спокійний і надійний. Він знав тепло сім’ї й добра дружня участь Евеліни
Неможливість побачити світло, красу навколишньої природи засмучувала його, але він уявляв собі цей мир завдяки чуйному сприйняттю його звуків. Однак першою зустріччю з реальним світом, першим потрясінням Петрусі стає зустріч із сім’єю Ставрученків. Він довідається про існування інший світу, миру поза садибою. Спочатку до цих бесід, спорам сліпої прислухався «з вираженням захопленого здивування, але незабаром він не міг не помітити, що ця хвиля котиться повз нього, що їй до нього немає справи».
Він почуває себе чужим. Ця зустріч різко загострила його страждання, оселила в душі сумніву. Дуже сильно міняється відношення Петруси до життя після зустрічі зі сліпими дзвонарями під час відвідування монастиря. Один з них Роман був добрим, але він осліп, коли йому було сім років отроду, інший же Егорий був злим, ненавидів дітей, він ненавидів цей мир, цю долю, що так жорстока його обділила
Петро почував свою схожість із Єгорієм, тепер він уважав, що всі сліпонароджені злі, він заздрив сліпим жебрачкам, які в турботі про їжу й тепло забувають про своє горе. Але зустріч із теперішнім сліпим жебраком потрясає його. І твердий, як сталь, дядько Максим пропонує Петру кинути всі переваги багатого життя й по-справжньому випробувати всі тяготи, долю нещасних. «Ти вмієш тільки блюзнити зі своєю ситою заздрістю до чужого голоду! — каже Максим своєму племінникові. І Петро зрештою приєднується до бродячих сліпих музикантів. Після бродяжництва зі сліпими й паломництва до чудотворної ікони озлоблення проходить: Петро дійсно вилікувався, але не від фізичної недуги, а від недуги щиросердечного. на зміну злості приходить почуття жалю до людей, бажання їм допомогти. Сліпий знаходить сили в.
Через музику він може впливати на людей, розповідати їм те головне про життя, що так важко зрозумів він сам. Не менш важливу роль у житті Петра зіграла його подруга Евеліна. Вона була світлою плямою, тією самою надією, що допомогла Петру перебороти своє горе й знайти щастя. З дитинства вони були разом, суспільство й турботлива увага дівчинки допомагалася й підтримувало сліпого. Їхня дружба багато дала й Евеліні як і Петро, вона майже не мала подання про життя за межами садиби. Зустріч із братами Ставрученко була й для неї зустріччю з незнайомим і більшим миром, що був готовий прийняти неї. Молоді люди намагаються захопити мріями й очікуваннями, мрії сп’яняють її, але в тім житті немає місця Петру
Вона розуміє страждання й сумніви Петра й робить «тихий подвиг любові» вона перша говорить про своє почуття Петру. Заради нього вона відразу й назавжди закриває перед собою шлях, так заманливо змальований студентами. І письменник зміг нас переконати, що це була не жертва, а прояв щирої й дуже самовідданої любові. Я вважаю, що Петруся знайшов своє щастя, він переборов перешкоди, труднощі, що зустрічалися на його шляху. Він поборов ту злість, той егоїзм, з яким, як він уважав, живуть усе сліпонароджені
Сліпий музикант проробив нелегкий шлях на щастя. Але це і є життя, це і є щастя. Потрібно жити, незважаючи ні на що, переборюючи труднощі, іти до наміченої мети. Адже життя складається в постійному прагненні, досягненні й новому прагненні
Потрібно перемагати темні сторони свого життя, тому «доводиться налягати на весла» і йти до світла, сонцю, щастю!
Свежие комментарии