Твір на тему: «Я людина і мене це багато до чого зобов’язує»

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Всі ми люди. Та чи всі достойні цього звання? Відповідь на дане питання залежить від того, що ми вкладаємо в поняття «бути людиною». 

Як я вже писав у попередніх творах, на відміну від інших тварин, в людини, крім інстинкту самозбереження, є так званий інстинкт «піклування про ближнього». Впринципі, ми самі обираємо, якому інстинкту надавати перевагу і в яких ситуаціях. Але якщо розглядати людину через призму усталеної в існуючому суспільстві системи моралі, ми зобов’язані підкорятись потягу любові до ближнього. Ми називаємо це людяністю. Не буду зачіпати тему доцільності її возвеличення, просто спробую погодитись з тезою, що бути людиною — значить бути людяним.

Проблема людяності гарно розкриваєтья в новелі Миколи Хвильового «Я (романтика)».  Чого тільки варті слова головного героя: «Я чекіст, але я і людина». Автору цих слів постійно доводиться розриватись між людяністю романтичної натури і відчуттям обов’язку перед Революцією. Кривавого обов’язку чекіста, в якому не повинно бути місця ні милосердю, ні співчуттю, ні жодним іншим елементам людяності. Ідея понад усе. Ідея стає вище романтики, вище любові до матері, вище нього самого. Головний герой в творі, попри всю аморальність своїх вчинків, жодним чином не осуджується. Він іде проти себе, йде проти своєї людської сутності. Втрачає себе, а це одна з найбільших мук, що загрожують людині. Бо всі страждання можла згладити надією на краще майбутнє, в той час, як втрата себе передбачає повну безнадійність і безпросвтність світосприйняття суб’єкта (цікаво, що він-же й об’єкт, бо втрачає самого себе. Він втрачає і його втрачають). Біблійна розплата за вчинки чекає нас вже в цьому світі. Ми самі творимо з нього рай або пекло. Вирішальним пострілом, герой знищив свій світ, створив своє пекло, в якому поневірятиметься до кінця днів своїх.