Loading...

Твір на тему:Сатиричний пафос в поемі "Сон" Т.Г. Шевченка"

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Усе має свій початок. І хоча сьогодні неможливо сказати, хто першим почав складати пісні, проте ми знаємо автора першого в українській літературі сатирично-політичного твору — це Тарас Григорович Шевченко, а сам твір, відповідно — поема "Сон", написана 1844 року. Через рік великий Кобзар знову повернеться до знайденого прийому сатиричного зображення дійсності у поемі "Кавказ". Ці дві поеми близькі не лише за часом написання та стилістично, їх об'єднує спільна тема — протест проти суспільного ладу, заснованого на гнобленні людини людиною, вищим проявом якого була тогочасна царська влада, образу якої протиставляються образи героїв-борців: декабристів ("Сон") та Прометея ("Кавказ").

Шевченко назвав "Сон" комедією. Для розкриття своєї ідеї він використовує найрізноманітніші сатиричні засоби: гнівну іронію, сарказм, гротеск та карикатуру. Образи царя, цариці, чиновників та державного апарату монархії змальовуються загостреними сатиричними засобами. Вже навіть портрети царя і цариці подані в карикатурно-зневажливо му тоні. Цар "цвенькає", "неначе ведмідь", з похмілля він "одутий, аж посинів". Цариця "мов опеньок засушений", "мов та чапля". Придворні:

За богами — панства, панства
В серебрі та златі!
Мов кабани годовані —
Пикаті, пузаті!

Чиновників поет іронично порівнює з политими чорнилом квітами, їх характеризує насамперед хабарництво і здирство, вони готові "драти і з батька і з брата".
Такою постає верхівка державної машини в зображенні поета. А от головний принцип роботи механізму самодержавства змальовується за допомогою гротескової картини, яку І. Франко назвав потім "генераль ним мордобитієм".

...цар підходить
До найстаршого... та в пику
Його як затопить!
облизався неборака
Та меншого в пузо —
Аж загуло!.. А той собі
Ще меншого туза
Межі плечі; той — меншого,
А менший — малого,
А той — дрібних...

Уся влада, на думку Шевченка, тримається саме на такому "мордобитії", а ще — на багнетах та муштрі. Немає нічого дивного, що за такої системи простим людям залишається лише страждати. Тому сміх над апаратом царського управління не просто сміх — "Сміх і сльози!"
Ці самі сатиричні засоби посилюють контраст між зображенням верхівки та простих людей або революціонерів, яких Шевченко описує із щирим співчуттям.
Якщо в поемі "Сон" головна увага автора приділяється змальовуван ню самодержавної Росії під п'ятою царя, то в поемі "Кавказ" Російська імперія зображується як тюрми поневолених народів.

Од молдаваніна до фінна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує, —
пише Шевченко. 

Слово "благоденствує" навмисне взято з лицемірних заяв представників уряду, у ньому ховається гірка іронія автора. З царських указів узято й слова "милостивії ми".

Це — гнівний докір царизму, тому "батюшки-царі" згадуються поруч з псарями, гончими та хортами. З гострим сарказмом у поемі "Кавказ" розповідається також про роль освіти, священнослужителів, лицемірних панів-лібералів, що клялися у любові до народу, обдираючи та грабуючи його. За ступенем сатиричного узагальнення у поемі "Кавказ" Шевченко зробив крок уперед порівняно з поемою "Сон".

Сатира "Кавказ" є дуже цінною, бо в цій поемі Шевченко з величезною художньою силою підніс ідею братерства поневолених народів і дав гостре викриття колоніальної політики (вислів "тюрма народів" став крилатим).

Остання тема лишається актуальною й досі. Це — додатковий доказ талановитості Шевченка: мистецтво не мусить обмежуватись одноденни ми темами, хоча політична сатира, зазвичай звертається найчастіше саме до них. Цей твір та деякі інші пам'ятатимуть і перечитуватимуть доки існуватиме колоніальна політика як ганебне явище, незалежно від того хто її проводить — Росія чи якась інша країна. Явища живуть довше за держави, не кажучи вже про державних діячів чи то просто окремих людей. Життя коротке, а мистецтво — вічне.