Жіноче начало й чоловіче у творі «Дім на горі»

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Хлопець та козопас Іван Шевчук, син Галиної прабаби, він же колишній урядовець, з якого ненароком з’явилася зрілість до ясновидіння. Уміння проникати в глибину явищ людей вигнало його з бюро в природу, спонукало читати Сковороду й тримати журнал своїх спостережень. Опис його першого прозріння, пере­ходу до якісно нових, упривілейованих форм бачення, належить до традицій романтичних зображень митця-ясновидця в дусі Нова- ліса й Шлеґеля, Вордстворта чи Кітса.

Хлопець, як і козопас Іван,— носії творчого начала.

Іван не залишається жити на горі, його вабить світ, бо без з’єднання із світом людей творчість неможлива.

Отже, результат Іванового довголітнього вивчення світу лю­дей — його образна наука тим людям. Не набридати людям нею, а залишити їм у спадок — так розуміє свою життєву місію козо­пас і виконує її цілком.

Хлопцеві уготовано таку ж долю — правнуку Івана: оселяється в дідовому домі, з дружиною кохається на тій же галявині, повній квітів та бджіл, де свого часу побував з Марією Іван.

Галя — другий центральний персонаж повісті — одна з влас­тительок дому. Об’єднує всіх — бабуню, Володимира, сина свого і дочку, багато читає, мудріє з літами.

Характеризація Галі як мрійниці й молодої ще жінки з неприспаними пристрастями відбувається за нормальними правилами творення психологічної вірогідності. «Часом на Галю находило: хотілось убратися у найкращу одежу, взяти сина за руку и пода­тися в кіно чи просто пройтися по вулицях; накидала гачок на двері й годину крутилася біля дзеркала, видивляючись на себе. Розбирала сукні, хай і довоєнні, одягала кожну й припасовувала. Хотілося муркотіти й крутитися, хотілося, щоб синьо світилося від доброї погоди вікно и щоб падало в її кімнату сонце».

Галина баба — третій головний персонаж роману, вона нале­жить до твердих жінок, житейськи мудра. Стара воює за лад і спокій в домі, прагне утримати Галю и захистити її.

В Оксані, її правнучці, творче начало начебто відсутнє. «Алло, Оксано,— спитав якось у сестри хлопець,— скажи, ти про­читала книжки з нашої бібліотеки?» — «Я? — повернулася Оксана.— До вашого відома я взагалі не читаю книжок! А що ж ти читаєш? — Я?.. Я не читаю,— сказала вона, гордо зносячи підборіддя,— я живу!».
Loading...