Твір на тему:«Я вірю в майбутнє твоє, Україно»

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Я народився та живу в Україні. Це моя рідна земля, історична та культурна спадщина мого народу. Мені завжди було цікаво, які історичні події відбувалися на території Батьківщини у минулому, та чим зараз живе український народ. 

Україна…Здавалося б одне слово, але скільки змісту вкладеного в нього, скільки спогадів пов’язано з ним! У кожного поняття рідного краю починається «садком вишневим коло хати» з чарівним співом птахів, з дзвоном гірської річки і іншою красою, яку дарує нам Господь. В мене воно асоціюється з рідною до болю глиняною хатиною, що на окраїні села, з червоною калиною, яка чарує білим цвітом навесні, та сяє червоним намистом восени, з похиленою вербою, прекрасною у своїй зажурі, під якою я не раз засинала від чарівних маминих казок. Україна…Краса її в сонці, у вітрі, у водах і травах. Вона жива й приваблива. Мене захоплюють її чарівна природа, сині річки та блакитне небо над головою, в яке так і хочеться полетіти! Природа нашого краю є чарівною і ми повинні зберігати її для майбутнього.

Родючі землі, небо голубе,
І сонце промінцями ясно сяє.
Невже це рай? Чи це наснилося мені?
Ні! Це ж я у ріднім краї.
Зелені ліси, золотаві луги,
Щастя ніжно серце крає.
Могутнє море омиває береги,
Кращої за Україну вже немає.

Україно, ти моя Батьківщина! Іншої я не маю, іншої мені і не треба. Я вірю в твоє майбутнє, Україно, бо ти – це історія народу, який упродовж багатьох років боровся за незалежність і свободу. Давайте згадаємо, якою була наша ненька Україна багато століть тому. Скільки страждань випало на її долю! Є такий вислів «ріки страждань». Здається це якраз про нашу Україну. Вона обливалася потом, тяжко працюючи на полях; вона згиналася під вагою «бруду» вилитого на її золоті коси – колосся; вона німіла від болю дивлячись на годну смерть своїх дітей…

Згадайте, як мужньо відвойовували козаки нашу землю. Скільки людей померло за наше вільне життя! Скільки крові! Наше майбутнє, і майбутнє України напряму залежить від людей, які проживають в ній. Багато народу живе, не знаючи своєї історії, якої ціни коштує їхнє теперішнє життя. Я вважаю, що хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього.

Земле українська, безліч крові прийняла ти, незліченну кількість пожарів і боїв, скільки сліз, плачу і голосіння, скільки проклять і молитов чула ти!!! Але вона вижила, вона все витримала, тому ми повинні піклуватися про рідну землю, адже на кого вона ще покладеться, як не на нас? Саме ми повинні стати справжніми дітьми неньки України. Охороняти її спокій, звеличувати добробут.

Дорослі вважають що Україна погана країна. Високі ціни, низькі зарплати, безробіття…цей список ще можна продовжувати, але навіщо? Подумаймо! Україна – це наша Батьківщина! Як вона може бути поганою? Ви народилися і живете тут. Кожна травинка, кожна зоренька така рідна. В якій державі є ще така як наша Софія Київська? Південні степи та синьоокі озера на Волині? А як же наша священна батьківщина мати? Україна…Щедра земля під високим волошковим небом, осяяна промінням вічного сонця. Задумливі степи з своїм високим різнотрав’ям, широкі поля золотої пшениці, що грають хвилями, немов справжні моря. Густі прадавні ліси, гірські вершини, які здіймаються високо в небо, сині плеса озер, що манять своєю прохолодою, ріки – швидкоплинні, гірські, бурхливі. А квіти…яких тільки квітів не родить українська земля? І чорнобривці, і голубі, наче дівочі очі волошки, горді троянди, сором’язливі лілії, червоні, як жар, маки. Усю цю красу можна побачити біля кожної української хати.

Мені чомусь дуже хочеться, щоб усі українці нарешті зрозуміли, що ми – одна сім’я, про яку так багато мріяв ще Тарас Шевченко. Тому ми не повинні робити один одному боляче, завдавати шкоди, нехай у майбутньому у нашій країні зовсім не буде злочинності. У своїх пращурів ми повинні набратися незламної віри і оптимізму, які витримають усі випробування що випадуть на нашу долю, Будемо ж гідні називатися дочками і синами України. Я твердо переконана, що запанує на землі правда, злагода, добро між людьми, ми усвідомимо заповіти предків і їхні великі діяння, згадаємо про наш святий обов’язок перед історією і сучасністю, ми будемо берегти духовне багатство нашого народу і будемо примножувати його.

Сьогодні Україна починає себе утверджувати серед цивілізованих країн Європи. Я впевнена що вона стане на одному рівні з цими країнами, що наш народ нарешті здобуде омріяне щастя і добробут. Наші предки залишили нам у спадок головне - це велике прагнення бути вільними. Скільки поколінь жило цим настроєм! Зараз ми отримали волю, але корені її потоптані. Вірю що вони відростуть. Ми зможемо відбудувати нашу українську державу, доклавши до цього певних зусиль прагнень, розуму і уміння. Незважаючи на всі негаразди, народ все ж таки живе, працює,припадає руками до землі нашої годувальниці.

Ми, нове покоління, повинні зробити все, щоб наші діти жили у процвітаючій країні, аби кожен українець пишався тим що він живе в Україні

Я знаю, що рідна земля заслуговує щасливої долі. Знаю, що незабаром над нею засіяє зірка щастя, радості і й добробуту . Я вірю!!! Тільки з любов’ю в серці до своєї землі, до батьківщини та самовідданою працею можна здобувати процвітаючу державу вільних та заможних людей. Лиш народ, який любить свою землю, з повагою ставиться до її минулого і сучасного, піклується про майбутнє, може претендувати на демократичну, правову, суспільну та економічно розвинену країну.

Майбутнє України – це повна гармонія між людьми і природою. Де земля буде милувати нас ранковою росою на траві, чудовими квітами і всіма благами рідної країни. Нам не потрібно пасувати перед труднощами. Україна є 22 роки незалежною. Але що таке 22 роки в житті держави. Це дуже мало, щоб знайти вірний шлях, вірні рецепти. Є помилки, але їх треба виправляти в собі, а не шукати винних. Глибока усвідомленість свого призначення в житті країни, віра в свої сили і кінцеву мету – добробут українського народу, допоможуть подолати труднощі та перепони, незважаючи на хвороби дійсності і залишити їх у минулому. Треба усвідомити що зроблено головне: над нами сяє синьо-жовтий прапор незалежної України – багатовікової мрії і боротьби українського народу. Ми не маємо права не побудувати національну, квітучу, багату Україну. Її народ вартий цього! Невже ми настільки безсилі перед життям, настільки немічні, що неспроможні самореалізуватись у всій своїй повноті? Справді, минуле нас міцно тримає за ноги, але ж що коїться з нами? Чого ми боїмося боротися?Ховаючись за проблемами, ми загубимо навіть те, що в нас є... Я впевнена, що одна людина в державному ладі змінити нічого не може, але якщо вона очолює велику групу однодумців, то це вже реальна сила, яка може боротися за свої права, ідеали та переконання. То ж будьмо цією реальною силою. Я вірю в майбутнє твоє, Україно!

Що ж до мого майбутнього, то я б хотіла спочатку на відмінно закінчити 11 клас, потім вступити в медичний університет, стати хорошим лікарем і приносити людям користь.Я бачу себе у колі сім'ї, рідних і близьких. І не головне, чи стану я в майбутньому відомою чи багатою, а головне, щоб навколо мене були хороші люди, які б по-справжньому мене любили і поважали. Г.Сковорода казав: "Маючи друзів, вважай, що ти володієш скарбом".

Я гадаю, якщо людина зробить щасливою іншу людину, вона може вважати своє життя не даремно прожитими роками, а вогнищем, яке зігріло когось. Також я повсякчас буду керуватися моїми життєвими орієнтирами, а саме: зробити все, щоб життя України було кращим, а люди в країні були щасливі.
Loading...