Твір на тему:"Зупинися миттєвосте! Ти прекрасна"

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
«Життя прожити – не поле перейти!» – усім добре відома істина не раз дає про себе знати кожній людині в хвилини невдач і падінь. Адже наше життя скоріше нагадує клавіатуру фортепіано, де чорна клавіша змінює білу, або ж нескінченний лабіринт, з якого ми щоденно шукаємо вихід. Проте всім добре відомо: якщо ти ніколи не відчував гіркоту нещастя, як же тобі вдасться відчути справжню радість і насолоду від щасливих і приємних миттєвостей?
Втративши будь-яку цікавість до життя, ми поринули б у стан Є.Онєгіна, славнозвісного пушкінського героя, і перестали цінувати кожен подарований нам Богом день, як би жили ми щасливо.

Давньогрецькі міфи часто розповідають про те, як боги, які, втративши весь інтерес до свого безтурботного і безкінечного життя, віддавали своє безсмертя лише для того, щоб відчути справжню цінність життя, яке, відбувшись, уже ніколи не повториться!Я, як і, мабуть, кожна людина, розумію, що життя – наче швидкоплинна річка, води якої ніколи не омивають один берег двічі.
Моє життя, як і у всіх, не без цікавих і приємних хвилин, не без щасливих днів.
Навчитись цінувати і вміти насолоджуватись кожним подарунком долі, вміти знаходити, помічати у нашій щоденній рутині щось приємне і хороше – ось справжнє мистецтво!

Чільне і вагоме місце у книзі мого, ще зовсім короткого, життя посідають сторінки, на яких були записані мої шкільні роки. Де ми не тільки навчились писати і читати, виховували в собі загальноприйняті моральні принципи, але й, вперше закохавшись, зрозуміли, що означає, коли земля біжить з-під ніг, а цілий світ освітлюється від твого єдиного погляду. Тут ми знайшли перших, але найвірніших друзів.І хоч тепер ми вже розпочали нову сторінку, стали на наступний етап вже дорослого, ще зовсім незнайомого, життя, у моїй пам’яті назавжди залишили слід ті безтурботні дитячі роки, осяяні ніжною маминою усмішкою і вчительським напутнім словом.

Нещодавно чудового весняного ранку моя подруга покликала мене до себе на балкон лише для того, щоб я вдихнула солодкий аромат весни. Цей свіжий, вранішній запах, пройшовши крізь кожну клітиночку мого тіла, змусив його здригнутись. Пам’ятаю, саме такий аромат не раз і не два проводжав мене щоранку до школи. Ще бувши школяркою, йдучи дорогою до школи, пильно роздивлялась дерева молочно-білого кольору і зелені вузенькі вулиці мого села, я вдихала цей аромат. Ароматом життя я його називала... Це були чудові роки! Напевно, цей весняний запах вранішнього повітря ще довго нагадуватиме мені про школу. Та нехай... Я тільки тому і рада! Бо це були гарні роки!

Loading...