Авіцена (Абу Алі Хусейн Ібн Сіна) — біографія

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Абу Алі аль-Хусе́йн ібн Абдаллах ібн Сіна, латинізоване — Авіценна — перський вчений-енциклопедист, філософ, лікар, хімік, астроном, теолог, поет. Вважається найвпливовішим поліматом Золотої доби ісламу.

Ібн Сіна написав близько 450 трактатів на теми з різних галузей науки, з них збереглося близько 240. Більшість з його праць (близько 150) присвячені філософській тематиці, 40 — медицині. Найвідомішими роботами є «Книга зцілення», обширна філософська і наукова енциклопедія, і «Канон лікарської науки», який був основним підручником для вивчення медицини у багатьох середньовічних університетах.

Був лікарем і візирем правителів середньоазіатських держав тих часів.

Історичний контекст
Авіценна жив і створював свої праці обширної тематики протягом періоду, який зазвичай називають Золота доба ісламу. У цей період всебічно вивчались переклади греко-римських, перських та індійських текстів. Були поширені греко-римські тексти (напрямків платонізму, неоплатонізму, і арістотелізму) з коментарями представників школи Аль-Кінді, які їх адаптували до своєї системи знань, що ґрунтувалась на індійській науці — математиці, астрономії, алгебрі, тригонометрії, медицині. У східній частині Персії, Хорасані і Середній Азії правителями династії Саманідів, а у західній частині Персії та Іраці — династією Буїдів, були створені сприятливі умови для наукового і культурного розвитку. За часів правління Саманідів Бухара і Багдад була культурними центрами ісламського світу.

Поширилось вивчення Корану і Хадису. Також Авіценною та його опонентами зроблено вклад у подальший розвиток філософії, фікху і ісламської теології. Аль-Разі і Аль-Фарабі розробили методологію та основи знань з філософії і медицини. Авіценна мав доступ до великих бібліотек Балха, Хорезма, Горгана, Рея, Ісфахана і Гамадана. Під час перебування у Хорезмі Авіценна зустрічався з відомими науковцями того часу — Аль-Біруні, математиком Ібн Іракі, лікарем Аль-Хаммаром, філософом Аль-Масихі.

Походження
Ібн Сіна народився у вересні 980 року у невеликому укріпленому поселенні Афшана, неподалік від Бухари. У власній автобіографії він вказував, що його батько належав до ісмаїлітів і походив з міста Балха (сучасний Афганістан). Переїхав за днів правління Саманіда Нух ібн Мансура до Бухари, де був посадовцем у дивані. Мати була родом з Афшани, де родина жила до народження другого сина, а потім переїхала до Бухари[3]. Бухара в той час була одним з головних центрів науки і культури ісламського світу.

Є декілька різних версій стосовно належності Авіценни до якоїсь школи права в ісламі — мазхабу. Середньовічний історик Захір аль-Байхакі вважав Авіценну послідовником Братів Чистоти. З іншого боку, шиїтський факіх Нурулла Шуштарі і сучасний іранський історик Сеїд Хоссейн Наср вважають найімовірнішою належність Авіценни до шиїтів-двонадесятників. Однак, той факт, що Авіценна вивчав Ханафітський мазхаб може свідчити про те, що він належав до цієї сунітської школи. За версією французького дослідника ісламу Анрі Корбена, Ібн Сіна, як і його батько, був ісмаїлітом. Такі ж розходження існують і стосовно походження родини Авіценни, одні дослідники вважають, що члени його родини були сунітами, більшість сучасних відносять їх до шиїтів.

Початок освіти
Спочатку батько Авіценни займався його освітою самостійно, а також з допомогою торговця зеленню, що жив по сусідству. Від нього Авіценна дізнався про основи індійської математики та вивчив арифметичні дії з числами. Деякий час також вивчав фікх з вчителем на ім’я Ісмаїл-захі́д.

Згодом Ібн Сіна займався із знайомим свого батька Абу Абдаллахом ан-Натілі, який був відомий як «знавець філософії». Здавши іспит на знання на пам’ять Корану, отримав звання хафіз. З Натілі він почав вивчати книгу «Ісагуджі», арабський переклад праці філософа Порфирія Тирського «Вступ», де викладені основи логіки. З ним же Ібн-Сіна пройшов декілька теорем Евкліда, а потім перейшов до вивчення Альмагеста, праці з астрономії давньогрецього вченого Клавдія Птолемея. Нерідко, даючи відповідь на запитання вчителя, учень вникав у суть питання краще ніж він сам.

З 14 років хлопець почав займатися самостійно, оскільки, за його ж пізнішими свідченнями, вчитель був не в змозі відповісти на його численні запитання. Почавши досліджувати працю Аристотеля «Метафізика», за його словами, «не зрозумів нічого і наміри її автора залишились для мене закритими». У розумінні метафізики допомогла книга Аль-Фарабі Тези метафізики, яку Авіценна придбав випадково на ринку за три дирхами.

Крім того, з 12 років, за порадою лікаря і філософа Абу Салаха Аль-Масихі, став цікавитись медициною. Спочатку під керівництвом бухарського медика Абдул-Мансура Камарі, а згодом почав самостійну лікарську практику. У 16 років Ібн Сіну запросили у палац лікувати еміра Бухари — правителя Самонідської держави. Лікування було успішним, і в нагороду молодому лікареві дозволили користуватись бібліотекою Самонідів, однією з найкращих у світі на той час. В автобіографії Авіценна писав: «Я зайнявся вивченням медицини, доповнюючи читання спостереженням за хворими, що мене навчило багатьом прийомам лікування, яких не можна знайти в книгах».

У віці 18 років Ібн Сіна переписувався з відомим вченим Аль-Біруні. Також на замовлення окремих жителів міста написав для них кілька книг:

робота під назвою «Зведене» («аль-Маджму»), у якій доступно викладались базові знання з усіх наук, крім математики.
книга коментарів з філософських питань «Отримання і досягнення» («аль-Хасил ва-ль-Махсул») (інший варіант назви «Підсумок і результат») у 20 томах.
книга з питань етики «Діяння добре і гріх» («аль-Барр ва-ль Ісм»).
Доросле життя
У 1002 році помер батько Авіценни, і тепер дбати про родину стало його обов’язком. Крім того, під час завоювання Бухари караханідами була спалена бібліотека, де він займався науковими дослідженнями.

Останні чотирнадцять років життя служив в Ісфахані при дворі еміра Абу Джафар Аль-Аддаула, де для нього створили сприятливі умови для наукової праці. Він був головним лікарем і радником еміра, супроводжував його навіть у військових походах.

Протягом цих років Авіценна, спонуканий критикою його стилю, вдався до вивчення літератури і філології. Також продовжував плідну наукову роботу. Завершив «Канон лікарської науки».

Багато рукописів праць, зокрема «Книга справедливості» («Кітаб ул-інсаф»), згоріли під час нападу на Ісфахан газнійського війська.

Під час одного з виснажливих військових походів правителя Ісфахану Ібн Сіна захворів на тяжку дизентерію, можливо це був амебіаз. Від цього вилікувати себе він не зміг. Помер Авіценна в червні 1037 року. Перед смертю він продиктував свій заповіт незнайомцеві. У ньому давалась вказівка відпустити на волю всіх слуг, а майно роздати бідним.

Поховали Авіценну у Гамадані біля міської стіни, а через 8 місяців його прах перевезли до Ісфахана і перепоховали у мавзолеї еміра.