Loading...

Твір на тему:У чому цінність літопису «Історії Русів»?

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
«Історія Русів» — твір української національно-політичної думки початку XIX століття, де подано яскраво, часом у художній формі, картину історичного розвитку України від найдавніших часів до 1769 року. «Історія Русів» має дві головні ідеї. По-перше, вона підкреслює історичну відмінність і протистояння між русами (Україною) та Московією. По-друге, вона наголошує історичну цілісність русів (українців) від середньовічної Київської Русі до недавньої тоді Козацької держави.

Дуже ретельно в літописі розглядається питання походження східних слов’ян, спростовується «норманська теорія», зате стверджується спорідненість слов’ян зі скіфами, варягами, хозарами. Але головним рушієм прогресивного руху і становлення українців як нації є козацтво. Козаки — головні хранителі й захисники політичних, релігійних та культурних прав і свобод українців. 

Перемоги Визвольної війни 1648–1654 рр. справедливо вважаються найбільшим здобутком і досягненням козацтва. Оспівано в літописі й рішення Б. Хмельницького про об’єднання з Росією на Переяславській Раді. Мудрий полководець і політик розраховує укласти угоду на рівних правах рівних народів. Осуду піддаються дії порушників з обох боків: українських політиків І. Мазепи й І. Виговського та російських воєвод, що з жорстокістю ставилися до українців. Історія розвитку української нації для автора — це історія боротьби за свободу. Різко засуджено також релігійну нетерпимість уряду Речі Посполитої до православ’я, бо диктат і тиранія завжди породжують народний опір. Із суворим осудом у творі зазначено про порушення людських свобод у Російській імперії. 

Це цілком відповідає тим побоюванням, що виказувала щодо росіян козацька старшина (листи І. Богуна). Навпаки, у творі з похвалою зображено подвиги видатних козацьких полководців І. Богуна, С. Наливайка, І. Підкови, Т. Трясила, Б. Хмельницького. Актуальні тогочасні політичні проблеми України уважно обмірковуються: це й утрата незалежності й тиранічна політика Петра І, осуд якої обережно вкладено в уста Павла Полуботка: «Замість вдячності й відплати, повертають нас у негідне рабство, велять платити данини великі і невиносимі, заставляють рити лінії й канали, висушувати непрохідні болота та загачувати їх тілами наших козаків. Повертати народи в рабство є ділом азійського тирана, нехристиянського монарха. Я знаю, що нас чекають кайдани й понура в’язниця, де заморять нас голодом по московському звичаю. Та поки я ще живий, говорю тобі правду, царю, що ти даси відповідь… перед всемогучим Богом за погибель нашу та всього народу».

 Ставлення автора твору до Російського імперіалізму і монархії відповідає духу поміркованого просвітництва. Автор схвалює абсолютну монархію, але освічену. Зате ворожо ставиться до тиранії, тому дії Петра І та його помічника О. Меншикова викликають деякий осуд. Усе ж весь тягар вини за катування і вбивства українців лягає на плечі О. Меншикова.