Збільшити або зменшити шрифт тексту :
Я вважаю, що без мови неможливе існування народу, адже це та скарбниця духовності, яка ввібрала в себе відомості про звичаї, традиції, побут українців, яка доносить до нас славні сторінки історії і плекає надію на краще майбуття.
Як на мене, мова — це яскраве вираження всього того, що нас захоплює, що ми почуваємо, про що думаємо, того, що ми звемо духом або душею. Безперечно, мова не може існувати відокремлено, і тут виникає поняття — народ. Саме народ дає мові силу й красу. Це доводить, що народ і мова — поняття нерозривні. І доки живе мова — житиме й народ. Не стане мови — не стане народу: він геть розпорошиться поміж сильнішими народами. Захищаючи рідну мову, ти захищаєш свій народ, його гідність, його право на існування, право на майбутнє. Підтвердженням цього є рядки вірша М. Рильського:
Як парость виноградної лози, Плекайте мову.
Пильно й ненастанно Політь бур ‘ян.
Чистіша від сльози Вона хай буде…
Дійсно, у наших руках майбутнє нашої мови, а значить, і нашої нації. Саме ми ще маємо час возвеличити нашу мову, вивести її на новий щабель розвитку.
Мова — це те, що єднає нас. Тож, як казав відомий український поет В. Сосюра:
Ми з нею відомі усюди,
Усе в ній, що треба нам, є.
А хто свою мову забуде,
Той серце забуде своє.
Звертаючись до історичного минулого української нації, осмислю-ючи його духовні цінності, хотілось би бачити у своїх співвітчизниках кращі риси наших предків, які були носіями мови, гуманності, патріотизму, волелюбності. Прикладом може слугувати існування козацької вольниці — Запорозької Січі. Спробуймо уявити, що могло б статися з нашим народом, якби не було цієї воєнно-адміністративної держави. Очевидно, тоді б зовсім не стало України, не стало б українського народу, не стало б мови, як не стало на землі багатьох народів, яких розтоптала жорстока дійсність.
Із цього випливає, що наш народ існує, тому що його оборонили й відстояли мужні лицарі Запорожжя. Наперекір усім обставинам вони вибороли нам право жити на своїй землі й бути українцями.Хочеться вірити, що українська мова буде державною не лише на па-пері, що ми не зрідка, а завжди чутимемо її на вулиці, спілкуватимемося нею, думатимемо українською. Як можна побачити, поки не прийде до нас усвідомлення необхідності використання мови, доти не зможемо ми в повній мірі вважати себе великою європейською державою.
Отже, повертаючись до думки: мова — це запорука існування на-роду, можна зробити висновок, що це — першооснова буття народу, це сила, і слава, і будучність нації.Переконана, що мова — це генетичний код нації, який поєднує мину-ле із сучасним, програмує майбутнє й забезпечує буття нації у вічності.
Свежие комментарии