Збільшити або зменшити шрифт тексту :
Батьківщина, Вітчизна – такі знайомі з дитинства слова, що мало хто в своєму житті й задумується над їхнім глибинним змістом. Та попри все те, людська думка завжди прикована до осмислення цих понять і особлива увага виростає до них в моменти класових бур, міжнародних конфліктів та соціальних змін.
В повноті нашого конкретного земного життя ми стаємо причетними до надприродної душі Вітчизни, не тільки відчуваючи, а й осмислюючи, розуміємо її як живу істоту, як рідну матір, переживаючи зв’язок нашого життя з її життям.
Володимир Соловйов писав: «Людство, мов єдине живе ціле, духовно-фізичний організм, реально недосконалий, але який зростає й розвивається до ідеальної повноти досконалості. Члени цього організму безумовно солідарні між собою, всі мають потребу в кожному і кожен потребує всіх, стаючи необхідними один для одного так, що добробут чи страждання одного відображаються на добробуті та стражданні всього організму». І як не можна погодитися після цього з словами С.М.Булгакова, що людство єдине, хоча й багатолике.
Конфуцій, Цицерон, Сенека, перші християни, всі вони звістили про рівність всіх людей. Сенека писав: «Всі ми – члени одного величезного тіла. Природа, бажаючи, щоб ми всі були рідними, народила нас з одних і тих же начал і для однієї й тієї ж цілі… Людське суспільство подібне до склепіння, де різні камені, тримаючись один за одного, забезпечують міцність цілого».
Навіть в самому своєму понятті Вітчизна виражає ідею спільності походження, тобто єдності та спорідненості природи людей. Слово «Вітчизна» походить від слів «вітець, втиць, отець». Воно виражає те, звідки ми походимо та Ким створені, виражає поняття зв’язку, любові та взаємного піклування. «Вітчина» – дар від Бога і спадок від батька, котрий переходить від Бога до людини, від батька до сина, від прадідів до правнуків. Слово «вітчизняний» означає «свій, природний, рідний». Все «рідне, родинне» означає своє, подібне й близьке по духу та почуттях і саме воно виразилося в народних прислів’ях: «Добре тому, хто в своєму дому»; «Кожна травинка на своєму корені росте»; «Краще на своїй землі кістьми лягти, ніж на чужині слави натягти».
Природа Вітчизни уподібнюється храму. Кожна людина являє собою тут центр, маленьку вітчизну, котра вміщає в своєму серці Вітчизну Небесну, спадок свого Творця. В своєму житті людина реалізує ціль творіння, а значить виражає в собі небесне. Розвиваючись, вона проектує небесне життя на своє, на свою родину, на своїх ближніх, на все людство. Саме в цьому й полягає патріотизм, який виливається з внутрішнього відчуття носія повноти Вітчизни на зовнішнє, не втрачаючи при цьому свого зв’язку з причиною внутрішньої вітчизни – Творцем. З усвідомлення цього зв’язку й народжується почуття вдячності та любові до Бога, а вже потім з цього народжується й любов до ближніх, Батьківщини, людства.
Вітчизна кожного народу зв’язана безліччю ниток: просторових, часових, економічних, політичних, духовних, з Вітчизнами різних народів. Тому неможливо любити Вітчизну, ненавидячи маленьку вітчизну – свого ближнього, його велику Вітчизну й не оцінюючи характер цих відносин. Відношення до Бога, до свого ближнього, до своєї Батьківщини, до всього людства складає нерозривну єдність. Любити свою Батьківщину, як любити самого себе, а це означає щиро бажати бачити в ній втілення людського ідеалу й по мірі своїх сил приймати в цьому участь.
Жити потрібно так, щоб відповідальність перед Вітчизною, відповідальність перед собою й відповідальність перед людством не поглиналися одне одним, а збагачували й підіймали, розширяючи індивідуальне життя, утворюючи позитивний зв’язок зі всім світом. Служіння своєму ближньому, своєму народу – це служіння всьому людству.
Кожна людина, як і сама Вітчизна, являється вічним союзом, який відображає в собі історичне життя людства, а тому й стає для кожного вищою школою найблагородніших почуттів. Не може бути в нас, при втраті любові до Батьківщини, будь-якої суспільної творчості, без якої немає й морального життя самої людини.
Людина, як Вітчизна – це ікона Бога, ікона Небесної Вітчизни, образ, до якого ми звертаємо свій внутрішній погляд, вибудовуючи Вітчизну земну. Духовне життя неможливе у відриві від реалій земного життя зі всіма його викликами. Господь прийняв людську природу й освятив, перевтіливши її Своїм Втіленням. Від сьогодні людина, одягнена в благодать, одягнена в ікону Христа, здатна перевтілити світ.
Протягом віків творилася ця ікона життям безліччю людей, котрі прагнули до святості. Ці люди жили не тільки високою духовністю, але й душевним та тілесним життям. Святість, освячення Духом Святим приймали не тільки душі, й не тільки тіла, а й земля, весь фізичний світ. Саме з цього поєднання багатств духовного, душевного й тілесного життя складалося те, що сьогодні ми називаємо Вітчизною.
Можна сказати, що наша Вітчизна – це реальність духовної, душевної та тілесної повноти кожного з нас, котра утворилася в наслідок тисячолітнього співробітництва Бога та Його людей. Наша Батьківщина – це дар Святого Духу, який ми не просто повинні, а зобов’язані зберегти й примножити, подібно до слуги, покликаного до примноження талантів.
Свежие комментарии