Збільшити або зменшити шрифт тексту : Душа — це куточок спокою, який належить лише нам, а тіло — оболонка, яка оберігає душу від зовнішніх подразників. Проте один без одного вони існувати не можуть. Це все одно, що горіх і ядро.
На мою думку, душа відтворює якісну сутність людини, а тіло — лише зовнішні принади, які з часом втрачають своє значення. Тож оцінюймо людину не за привабливу зовнішність, а за щирість і відкритість душі. А хто робить навпаки, той ще не зрозумів істину життя.
Підтвердженням цього є думка Г. Сковороди: «Не за обличчя судіть, а за душу і серце». У своїх філософських працях Г. Сковорода переосмислює всі сторони людського життя. Його вчення базується на подвійності буття людини. Суєта бере людину в полон — і вона втрачає свою самобутність.
Г. Сковороді була близька філософія відлюдництва й самобутності не тому, щo людське товариство його обтяжувало, а тому, що він жив у гармонії зі своїми переконаннями.
Для мене ж ідеальним є поєднання фізичного тіла й душі. Така гармонія — важка праця, і досягти її складно. Але існують наближені до цієї істини: Ісус, Будда, Мати Тереза, Марія Магдалена. Ці історичні постаті викликають захоплення й повагу, адже їх називають святими. Праця над собою — це найважча наука, бо пізнання себе триває все життя. Контролювати самого себе інколи неможливо, але це може зробити та людина, воля душі якої сильніша від нестриманості й бажань фізичного тіла. Очі здатні побачити набагато глибше, аніж зовнішня оболонка. Адже справжня людина пізнається в спілкуванні, коли відкриває свій духовний світ.
Можна зробити висновок, що без матеріальних благ людина хоч і не зможе існувати, але, зважаючи лише на них, вона віддалятиметься від свого початку, від природи, від чогось вищого, аніж фізичне. Само-розвиток — це те, до чого ми мусимо йти й чим керуватися.
Свежие комментарии