Збільшити або зменшити шрифт тексту :
З давніх давен вчені робили спроби пояснити природу кольору. Однак до 60-х рр. 17 століття існували різні неправдоподібні теорії цього явища. Ще Арістотель вважав, що причиною виникнення кольорів є змішання світла й темряви. Подібні теорії висували значно пізніше такі вчені, як Рене Декарт, Йоган Кеплер, та Роберт Гук. Значна кількість вчених причину кольору пов’язувала з якостями самого світла. А не з функціонуванням ока.
Те, що в професійній лексиці художників називається словом «колір», в науковому кольороведенні позначається терміном «кольоровий тон». Колір в цьому сенсі в художній практиці розглядається як антипод поняттю «тон». Зміст терміна «кольоровий тон» С.В. Кравков пояснює так: «Под цветовым тоном мы понимаем то, то что позволяет нам любой хроматический цвет отнести по сходству к тому или иному цвету спектра… Так, цвет кирпича называем красным, цвет ржи – желтым, цвет неба – голубым, цвет сирени – фиолетовым и т. д. «Красный», «желтый», «голубой», «фиолетовый» — названия опредиленных цветов в спектре, с которыми наиболее сходны цвета кирпича, ржи, неба, сирени. Сходство это и обусловливается сходством по цветовому тону».
Г. Шєгаль, звертаючи увагу на те, що художники змішують поняття «тон» і «кольоровий тон», вважає невірним висловлювання типу «небо було червоного тону» чи «картина написана в ліловому тоні» на ґрунті того, що означення «червоний» та «ліловий» не можуть відноситися до терміна «тон», що виражає світлоту кольору. Термін «кольоровий тон» не ввійшов остаточно до лексикону мистецтвознавців, хоча значення цього поняття дуже важливе, адже даний термін лежить в основі цілого ряду інших понять, воно є основою кольорового устрою живописного твору.Термін «колорит» ввійшов до лексикону художників не раніше
Для індивідуального творчого почерку Івана Нечуя-Левицького характерне поєднання досягнень живопису у передачі багатобарвного об’єктивного світу з зображувальними засобами художньої літератури. У багатьох епізодах повість «Кайдашева сім’я» настільки насичена кольоровими епітетами, метафорами та порівняннями, що створюється ілюзія живописного полотна. Наприклад, на початку твору Карпо уявляє Мотрю: «Він неначе бачив, як пашіло її лице з рум’янцем на всю щоку, як біліли її дрібні зуби між тонкими червоними губами» або портрет самого Карпа: « Карпо був широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті» між іншим це й дало підстави Іванові Франкові назвати Івана Семеновича «великим артистом зору». Зорові враження від уявлених читачем барв картини виконують важливу роль у типізації та індивідуалізації образів. Такою постає перед нами Маруся Кайдашиха: «Вона була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем», на перший погляд проста жінка, нічого особливого, але коли автор додав трішки комізму до цього образу за допомогою художньої деталі втіленої із застосуванням кольорового епітета: «Кайдашиха виставила навмисне напоказ громаді жовті нові сап’янці. Сонце грало на чоботях. Сап’янці жовтіли на всю вулицю», перед нами постає дуже чітка картина і ми можемо охарактеризувати Кайдашиху як людину пихату, хитру, але в той час якоюсь мірою тупу, зажерливу…
За допомогою кольорів автор передає злість і лють у сцені, де Карпо заступається за Мотрю у справі за мотовило: «Карпо зблід, як смерть, а тонкі губи, міцно стулені, стали зовсім білі, неначе полотно», «Кайдаш, блідий, з темними блискучими очима, знову кинувся на Карпа», «Мотря сиділа коло вікна, червона, як жар, і плутала ниткою вздовж і поперек, і по комірі, й по пазусі»; передає сум дівчини за коханим: «- Чого ти, Мелашко, така смутна? Брови твої чорні й лице біле: де ж дівся рум’янець з твого лиця?», таким чином утворюється контраст: чорні брови характерні для дівчини, а смутне лице навпаки.
Епізод з Мартою, коли вона взяла у Воздвиженського грошей і купила собі нове вбрання: «Упоравшись, Марта пішла до магазинів, набрала собі на нову сукню доброго шовку, купила гарний білий капелюш, зроблений по моді, з рожевими букетами; купила собі модний чіпок з жовтими розкішними квітками, котрі дуже приставали до її чорних кіс і темних очей. Між тими рожами були пришпилені золоті колоски пшениці», характеризує Марту як жінку, що живе в достатку, має гарний смак і дещо помпезний характер.
Кольорові епітети здатні передавати атмосферу ситуації. Залежно від атмосфери Іван Нечуй-Левицький майстерно підібрав характерні їй «кольорові слова». Наприклад, епізод у 4 розділі повісті «Дві московки», коли Ганна поверталася із церкви: «Брязнуло намисто! Ганна перелетіла через другий перелаз під хатою, а на білій стіні, проти сонця, неначе полум’я зайнялося, влетіло в сіни, тільки червонястий одлиск майнув по білих стінах», в даному випадку епітет «червонястий» у поєднанні з динамікою дій надає картині якоїсь особливої веселості. А ситуації, коли завели Ганну на посад і співали жалібних пісень: «Марина зблідла, як смерть! Сльоза краплею покотилась по її щоці», слово «зблідла», разом з порівнянням його зі смертю, надає ще більшої трагічності і передає глибокі внутрішні переживання Марини.
Таким чином, Іван Семенович за допомогою кольору досяг відтворення героїв, їх характерів та зовнішніх характеристик у суб’єктивній дійсності читача.
Для передачі гнітючої ситуації Іван Семенович використовує порівняння з використанням темних барв (адже відтінки чорного вважаються депресивними), що контрастують із піднесеними світлими відтінками: «Як оці тіні закутали мою нову прибрану світлицю, так закутали ніби важкі чорні хмари Україну. Зібрались ті сумні хмари з усіх усюдів і давно вже заступили нам ясне прозоре небо і кинули тінь та мряку на рідний край». Так сказав Нечуй-Левицький про тодішню посткріпацьку Україну з її темними й непросвітними дітьми.
Отже,у творах Нечуя-Левицького знайшло художнє відображення життя майже всіх верств тогочасної України, складні життєві процеси, тривоги й радощі людей протягом великої історичної епохи. Найбільшого успіху письменник досяг у змалюванні життя, побуту, пейзажів, людей. Він зумів розкрити образ селянства так, що перед нами постала не безлика маса, а яскраві, індивідуальні, самобутні особистості.Багато творів настільки насичені кольоровими епітетами, метафорами та порівняннями, що створюється ілюзія живописного полотна.
Для повноцінного відображення картини художньої дійсності чітке й реалістичне відтворення побутових умов героїв є таким же важливим, як опис їх характерів.
Іван Нечуй-Левицький застосовуючи кольорові ефекти описує у логічній послідовності явища природи, порівнюючи їх з характерними елементами побуту, і пов’язує їх із діями героїв твору.Письменник мав дуже відшліфований хист до передачі кольорів через порівняння їх з іншими явищами.
Свежие комментарии